Гадаю, я бачив Зовні, а отже, Зовні справжнє і таке яскраве, але я не можу...
Ма поруч немає, часу на плач теж. Я принц Джекерджек. Я мушу стати ним, а то «черва у черево вповзе». Я знову борюкаюся з Килимом, згинаючи коліна і піднімаючи вгору задок. Мені кортить порвати його своїм тілом, і він раптом послаблює стиск, а тоді спадає з мого обличчя...
Я дихаю приємним чорним повітрям, сидячи долі й розмотуючи Килим, наче я банан, що чистить сам себе. Мій хвостик розпустився, і волосся тепер затуляє очі. Я знаходжу свої ноги, одну і другу, тож уже цілком визволився. Я зробив, зробив це! Шкода, що Дора мене не бачить. Вона б заспівала пісеньку «Нам удалося».
Обабіч дороги миготять вогні. На тлі неба ковзають якісь тіні. Гадаю, це дерева. Повз мене пропливають будинки, ліхтарі на високих стовпах і машини. Здається, ніби я перебуваю в мультику. Точніше кажучи, в мішанині мультиків. Я тримаюся за край кузова, він твердий і холодний. Небо безмірне, сіре. Лише ген-ген воно рожево-помаранчеве. Коли я дивлюся вниз, вулиця, збігаючи вдалину, видається мені чорною. Я вмію добре стрибати, але не тоді, коли все реве і трясеться, коли вогні немов у серпанку, а повітря якось дивно пахне — яблуками або ще чимось. Мої очі не бачать як слід. Я надто наляканий, щоб бути наливим.
Вантажівка знову зупиняється. Я не можу стрибати, я не годен поворухнутися. Однак я збираюся з духом, устаю, виглядаю з кузова, і тут...
Послизнувшись, я лечу через усю вантажівку. Моя голова стукається об щось тверде, і я мимоволі скрикую:
— О-о-ой!..
Ми зупиняємося ще раз.
Металевий звук. Обличчя Старого Ніка. Він виліз із кабіни, розлючений, як ніколи...
Стрибок.
Я сильно вдаряюся ногами об землю і розбиваю собі коліно. Повітря шмагає мене по обличчю, та я біжу, біжу й біжу, виглядаючи першого-ліпшого. Ма казала, щоб я покликав когось на вулиці, в машині чи в освітленому будинку. Он машина, але в ній темно. Крім того, я не годен і звуку видобути з себе, бо мій рот забито волоссям. Однак я все біжу й біжу; Імбирний Джеку, будь моторний, будь рвучкий. Ма тут немає, проте вона обіцяла весь час бути в моїй голові, поки я бігтиму, бігтиму, бігтиму... Позаду мене чується ревіння — то женеться за мною Старий Нік. Він хоче роздерти мене на шматки — фі-фай-фо-фам; я мушу знайти першого-ліпшого, щоб крикнути йому: «Допоможіть! Допоможіть!» Але тут нікого немає, ніде нікого немає — значить, мені доведеться бігти вічно, хоч я вже задихаюся і нічого не бачу. Коли це...
Ведмідь?
Вовк?
Собака? Цікаво, собака — це перший-ліпший?
За собакою хтось іде. Це маленька людинка, дитина, що штовхає перед собою якийсь предмет на колесах. Там сидить маля. Я забув, що мені треба кричати. Я занімів і просто біжу їм назустріч. Дитина сміється, у неї на голові майже зовсім немає волосся. Маля в предметі на колесах несправжнє — гадаю, це лялька. Собака теж маленький, але справжній. Він какає на землю. Я ніколи не бачив, щоб собаки в Телевізорі таке робили. Слідом за дитиною йде доросла людина і збирає в мішечок собачі какавельки, немов які скарби. Думаю, що це чоловік — з коротко підстриженим, як у Старого Ніка, волоссям, проте кучерявішим і темнішим, ніж у дитини. Я кричу:
— Допоможіть!
Одначе в мене виходить зовсім тихо.
Я біжу і мало не наганяюся на них, але тут собака гавкає, стрибає і їсть мене...
Я розтуляю рота, щоб закричати з усієї сили, проте з моїх губ не злітає ні звуку.
— Раджо!
Мій палець весь у червоних плямах.
— До мене, Раджо!
Чоловік хапає собаку за шию.
З моєї руки тече кров.
Раптом ззаду мене хтось хапає — бам. Це Старий Нік, я відчуваю його велетенські руки на своїх ребрах. Я все провалив, він мене спіймав. Пробач, пробач, пробач мені, Ма. Він мене піднімає. Я кричу, кричу, але зовсім беззвучно. Він суне мене під пахву і несе назад до вантажівки; Ма казала, що я можу бити його й навіть убити — і я б’ю і б’ю, проте не можу влучити й гамселю самого себе...
— Перепрошую! — гукає чоловік, що тримає свого какучого собаку. — Чуєте, пане?
Його голос зовсім не грубий і звучить досить м’яко.
Старий Нік обертається. Я забуваю, що мені треба кричати.
— Вибачте, з вашою дівчинкою все гаразд?
З якою ще дівчинкою?
Старий Нік прокашлюється і далі несе мене до вантажівки, рухаючись спиною вперед.