— Так, але я все ще був у Килимі. Потім я очистив банан, однак не був досить наливим.
Я вже дивлюся на офіцерку Оу й одночасно розповідаю:
— Але після третьої зупинки вантажівка поїхала — ву-у-у-у...
— Куди поїхала?
— Ну... — Я показую їй. — Зовсім іншою дорогою.
— А, вона повернула.
— Так, і я вдарився, а він, Старий Нік, виліз із кабіни, весь оскаженілий, і тоді я стрибнув.
— Бінго! — Офіцерка Оу плескає в долоні.
— Що? — питає другий поліціант.
— Три зупинки і поворот. Ліворуч чи праворуч? — Якусь хвильку жінка чекає відповіді, а тоді каже: — Байдуже. Ти молодець, Джеку.
Вона йде вулицею, і раптом у її руці з’являється якийсь предмет, схожий на телефон. Звідки вона його взяла? Офіцерка Оу дивиться на маленький екран і каже:
— Нехай перешлють детальні схеми районів, що прилягають до Карлінґфорд-авеню чи Вашингтон-драйв...
Я більше не бачу Раджі, Аджита і Найші.
— А собаку що, запроторили у в’язницю?
— Ні, ні, — відповідає офіцерка Оу, — він покусав тебе не навмисно.
— Далі, — каже поліціант у свій телефон і заперечливо хитає головою, дивлячись на офіцерку Оу.
Вона встає:
— Гей, Джеку, чи не допоможеш нам знайти свій будинок? Хочеш прокататися в патрульній машині?
Я не можу встати. Жінка простягає мені руку, та я вдаю, що не бачу цього. Я ставлю під себе одну ногу, потім другу і встаю, але мені паморочиться в голові. Підійшовши до машини, я забираюся у відчинені двері. Офіцерка Оу теж сідає ззаду й пристібає на мені пасок безпеки. Я зіщулююся, і її рука торкається не мене, а синьої ковдри.
Машина рушає; вона не реве, як вантажівка, а гуде і м’яко погойдується. Це все схоже на телепланету, де пишноволоса жінка ставить питання. Однак тут запитує не вона, а офіцерка Оу.
— А де міститься ваша кімната — в бунгало чи там є сходи?
— Вона не в будинку.
Я дивлюся на блискучий предмет посередині — він схожий на Дзеркало, тільки зовсім крихітний. Я бачу в ньому обличчя поліціанта, що сидить за кермом. Раптом я ззираюся з ним і, швидко відвівши очі, дивлюся у вікно. Будинки швидко пролітають повз нас, і від цього голова йде обертом. Світло фар нашої машини заливає все кругом. Назустріч нам супершвидко мчить біла машина, зараз ми на неї наженемося...
— Усе гаразд, — каже офіцерка Оу.
Коли я забираю руки з обличчя, білої машини вже немає. Невже наша її знищила?
— У твоїй голові не дзвенять дзвіночки?
Я не чую ніяких дзвіночків. Я бачу тільки дерева, будинки і машини, що мчать у темряві. Ма, Ма, Ма. Я не чую її голосу в своїй голові. Вона не розмовляє зі мною. Його руки стискають її все міцніше, міцніше й міцніше — вона вже не може говорити, не може дихати, не може робити нічого. Живі предмети гнуться, і вона гнеться, гнеться і...
— Може, ось твоя вулиця, як гадаєш? — питає офіцерка Оу.
— Я не маю вулиці.
— Я про вулицю, з якої той хлопець Нік віз тебе сьогодні.
— Я ніколи її не бачив.
— Як це?
Я втомився від розмови.
Офіцерка Оу цмокає язиком.
— Ніяких пікапів, крім отого чорного, — каже поліціант.
— Зупинімося тут.
Машина зупиняється. Як прикро!
— Може, це якась секта? — каже він. — Довге волосся, немає прізвищ, стан зуба...
Офіцерка Оу кривить рота.
— Джеку, а у вашій кімнаті є денне світло?
— Тепер ніч, — кажу я їй. Хіба ж вона цього не бачить?
— Я маю на увазі вдень. Звідки надходить світло?
— З Дахового Віконця.
— Там є дахове віконце. Чудово.
— Далі, — каже чоловік у свій телефон.
Офіцерка Оу знову дивиться на свій блискучий екран.
— Супутник показує кілька будинків з даховими віконечками на Карлінґфорд...
— Наша Кімната не будинок, — знову кажу я.
— Я тебе не зовсім розумію, Джеку. Що ж це тоді?
— Нічого. Кімната — всередині.
Ма там, і Старий Нік теж. Він хоче, щоб хтось помер, та цей хтось не я.
— А що ж тоді зовні?
— Там Зовні.
— Розкажи мені докладніше про те, що там зовні.
— Треба передати його тобі, — каже поліціант, — ти не поступишся.
Це він на мене каже mu?
— Далі, Джеку, — озивається офіцерка Оу. — То що там зовні вашої кімнати?
— Там Зовні! — кричу я.
Я мушу пояснити все якнайшвидше заради Ма. Ма, діжди мене, діжди...
— Там усе справжнє: і морозиво, і дерева, і крамниці, і літаки, і ферми, і гамаки.
Офіцерка Оу киває.
Треба напружитися, однак я не знаю, що додати ще.
— Але Двері замкнені, а ми не знаємо коду.