— Ще одну.
— Мене вже чекають...
— Я хочу піти з тобою.
Я сідаю на ліжко й обхоплюю руками Ма.
— Ні, я не хочу, щоб вони тебе бачили, — заперечує вона, вкладаючи мене на подушку. — Засинай.
— Я не засну сам.
— Але якщо ти не поспиш, то будеш дуже виснажений. Пусти мене, будь ласка.
Ма намагається розімкнути мої обійми, та я лише міцніше стискаю їх, тож у неї нічого не виходить.
— Джеку!
— Не йди, — кажу я, обвиваючи її тіло ще й ногами.
— Злізь з мене. Я вже спізнююся.
Її руки тиснуть мені на плечі, але я ще міцніше пригортаюся до неї.
— Ти ж не мале дитя. Я кажу, пусти...
Ма з силою відштовхує мене, і я послабляю хватку, та так, що, падаючи, вдаряюся головою об столик — трі-і-і-і-і-ісь.
Ма притискає до рота руку.
Я щодуху верещу.
— Ой, — каже вона. — Ой, Джеку, ой, Джеку, я така...
— Що сталося? — У дверях з’являється голова лікаря Клея. — Всі вже зібралися, чекають тільки вас.
Я кричу так гучно, як ніколи ще не кричав, і тримаюся за свою забиту голову.
— Сьогодні нічого не вийде, — каже Ма, гладячи мене по мокрому обличчю.
— Тоді відкладімо запис, — пропонує лікар Клей, підходячи ближче.
— Ні, відкладати не можна. Нам треба створити фонд для навчання Джека в коледжі.
Лікар кривить рота:
— Ми вже говорили з вами, чи досить такого приводу...
— Я не хочу навчатися в коледжі, — кажу я. — Я хочу знятися на телебаченні разом з тобою.
Ма важко зітхає:
— Плани змінюються. Ти можеш спуститися, але тільки якщо сидітимеш зовсім тихо, згода?
— Згода.
— Жодного слова.
Лікар Клей питає Ма:
— Ви впевнені, що це добра ідея?
Але я швидко взуваю свої гнучкі черевики, хоч у голові мені досі паморочиться.
Кабінет лікаря Клея важко впізнати: там повно людей, скрізь лампи й апарати. Ма садовить мене на стілець у кутку, цьомає в забиту голову і щось шепоче, та розчути її слів я не можу. Вона підходить до великого крісла, і якийсь чоловік прикріплює до її жакета маленького чорного жучка. Потім до неї підступає жінка з коробочкою фарб і починає розмальовувати її обличчя.
Я впізнаю нашого адвоката Морріса, що перебігає очима якісь папери.
— Ми повинні переглянути весь знятий матеріал, а також те, що виріжуть, — каже він комусь.
Морріс зачудовано дивиться на мене, а потім ворушить пальцями.
— Люди! — голосно вимовляє він. — Перепрошую! Хлопчик теж тут, але знімати його не можна — ніяких відео, ніяких фото, нічого, гаразд?
Відтак усі повертаються до мене, і я заплющую очі.
Коли я їх розплющую, то бачу, що якась особа потискає руку Ма. Ой, та це ж пишноволоса жінка з червоного дивана! От тільки сьогодні дивана в неї немає. Раніше я ніколи не бачив справжньої людини з телевізора. Як би мені хотілося, щоб то була Дора!
— Як заставку дамо назву вашого шоу на тлі аерознімка повітки, — каже їй якийсь чоловік. — Потім — обличчя героїні великим планом, а тоді — кадр, де ви вдвох.
Жінка з пишним волоссям широко мені всміхається. Всі навколо безперестанку ходять і розмовляють. Я знову заплющую очі й затикаю вуха, як мені радив робити лікар Клей, коли шум стане вже зовсім нестерпним. Хтось рахує:
— П’ять, чотири, три, два, один...
Невже зараз злетить зореліт?
Пишноволоса жінка говорить особливим голосом, склавши руки, як під час молитви:
— Дозвольте насамперед висловити вам подяку від себе особисто й від імені всіх наших глядачів за те, що погодилися зустрітися з нами, хоч минуло тільки шість днів після вашого визволення. За те, що ви відмовилися від дальшого мовчання.
Ма стримано всміхається.
— Чи не могли б ви спершу розповісти, чого вам за ці сім років ув’язнення бракувало найбільше? Крім сім’ї, звичайно ж.
— Ну, власне, стоматолога, — швидко й тонко відповідає Ма. — Яка іронія, бо раніше я терпіти не могла чистити зуби!
— Ви опинилися в новому світі. Глобальна економічна криза, проблеми з екологією, новий президент...
— Ми дивилися інавгурацію в телевізорі, — перебиває її Ма.
— Так, але ж у світі все дуже змінилося.
Ма здвигає плечима:
— Мені не здається, що все змінилося докорінно. Хоч, правду кажучи, я ще по-справжньому не виходила з клініки — лише з’їздила до стоматолога.
Жінка сміється, немовби то жарт.
— Власне, все здається іншим, але це тому, що я й сама змінилася.
— Зміцнішали від ударів долі?
Я потираю голову в тому місці, де вдарився об стіл.
Ма кривиться:
— Раніше я була звичайна. Знаєте, я навіть не була ні вегетаріанкою, ні готкою.