В періоді катастрофи в Африканському районі Світової республіки рад розвиток техніки та господарства набув виїмково гігантських форм. Бідних і голодних на цілій Землі не було. Кожний громадянин отримував, після виявлення посвідчення праці, всі потрібні для життя необхідні харчі, помешкання та предмети культури. А навіть посвідки бували вже непотрібні. Людство осягнуло колективно та індивідуально високий суспільно-етичний рівень. В Земраднаркомі носилися з проектом, задумували – скасування посвідок праці. Кожна людина виконувала власновільно, можливо совісно та докладно, приналежну її частину суспільної праці.
Комунікація перенеслася з землі в повітря. Залізниці та биті муровані дороги стратили своє економічне значіння. Служили тільки для прогулянок не більш 50 до 100 км, коли обридло літання в просторах.
Одно з найбільш важливих відкрить і технічних здобутків – це закінчення в 2392 році центрального огрівання земної кулі – Центроогрземкуль. Принцип цього гігантського підприємства був дуже простий. В районах тропічної смуги (головно середня частина Африканського та Американського районів) побудовано велетенські конденсатори гарячого тропічного повітря. Воно розходилося плановою сіткою підземних і підводних каналів з великою швидкістю. Сітку удалося провести поступінно по всій кулі. Успіх підприємства мав велетенське значення для культури. На цілій земкулі підсоння (клімат) і температура повітря вирівнялися. Підземні та підводні канали викидали під тисненням велетенських турбін, порушаних відпливом і припливом моря, струї теплого тропічного повітря в колишніх районах вічної зими, льодовиків і смерти. Тим самим, відносно знижено (механічно) температуру тропічних смуг.
Сахара, Калахарі, Арабія обернулись на країни високої сільськогосподарської культури. Гренландія, Сибір та Патагонія отримали клімат, подібний як середня Европа. Центральна станція для використання теплової енергії тропічної смуги знаходилася в околиці Кіліманджаро та Кенії, на їх широких стоках, біля самого екватору. Це було одно безперервне фабричне місто, розкинене широко на поверхні, рівній приблизно Ірландії, і щось 3000 разів більше за заводи Круппа в Ессені в 1914 році дореволюційної ери. В цьому велетенському фабричному місті, що було взірцевою заводською комуною, працювало більш як 25.000.000 комуністичного суспільства. Пролетаріату в цьому часі вже не було. Класи зникли.
Зрозуміло, яке життьове значення мала для тодішнього людства звістка про страшну катастрофу в Африканському районі. Це значило: поворот до варварської доби різних температур.
Це було знищення найбільш важливого винаходу золотого віку комуністичної цивілізації та людства.
І через те холодне голене обличчя Бено було наче викуте з білого мармуру з жовтим відблиском китайської раси. Він був мішанцем. Його батько китаєць, член Світового центрального виконавчого комітету (ЗЦВК), мати – европейка чорноморських берегів. В одній секунді перелетіли через його голову сотні думок, з котрих одна, мов залізний, розпалений до білого перстень, пекла мозок:
«Поворот до варварської доби різних температур!»
____________
Зійшов бічними сходами до ліфту, з’їхав в долину прямо до гаражу, де чекав на нього інженер Желенський. Сіли до автомобіля й моментально доїхали до площі ім. Свердлова, при якій в 25-поверховому будинку мешкав професор Андрєєв. У нього мав чекати на них геолог-тектонік Бергман.