– Ваша думка, товаришу Андрєєв, – звернувся Бено до другого спеціаліста – астронома. – Годитесь з поглядами професора Бергмана, чи ні?».
Професор Андрєєв, що в глибокій задумі вислухав промову професора Бергмана, порушив плечима й поволі, неначебто виголошував смертний вирок, почав скандувати слова:
– По всій правдоподібності, професор Бергман не помиляється. По розмірах і швидкості катастрофи треба чекати на найгірше. А що найбільш це...
Нараз перервав йому виклик Жовтня, що в цьому часі одною рукою притримував трубку телефону, другою регулював люнету, що через неї дивився з напруженою увагою.
– Половини Італії не видно. Полуднева частина у димах і тьмі, затоплена водою по Неаполь... На п’ятсот до тисячі метрів під нами повітряні флоти зі знаками Американського та Азійського районів ведуть рятункову акцію... Рольф телефонує: «Австралійський басейн повідомляє про небувалої сили землетрясення; Нова Зеландія не відповідає на питання»...
– Найгірше це, – почав далі перервані слова професор Андрєєв, – що не в наших силах зменшити швидкість посування катастрофи. Це значить, поскільки не буде несподіваних подій, до вечора з цілою людськістю та її історією може бути кінець.
Бено по черзі звернувся тепер до інженера Желенського, що з увагою слухав висновків учених спеціалістів і спитав:
– Які у нас технічні можливості та способи пережити хоч би для кількох осіб катастрофу і дожить до завтра, тобто: остаточно переконатися про загибель континентів і людства, – та земкулю побачить як каплю води у просторах?
– Це справа проста при наших технічних можливостях – поскільки у Пекіні, на засіданні, будемо о 13 годині дня, то можна постачати нашому знаменитому біпланові акумулятори та харчі на шістьох людей до дванадцятої години дня завтра. Це значить, на 24 години. Можна також взяти два резервові аероплани з запасом акумуляторів і харчів ще на 24 години. Більш нам, на мою думку, не потрібно, тим більше, що...
– Товариші, – перебив вдруге Жовтень (він через цілий час розмови дивився на землю), – перелетіли зараз понад Оком Комуни, а з Тунісу, Триполі, Марокко ні сліду. Всюди тільки рідкавий дим чи пара, та вода, вода без краю...
Біплан знизився понад чорно-грізну безодню вод, що покрили колишній Африканський район, й плинув в висоті біля 300 метрів над поверхню води.
У цьому часі дим і пара швидко розвіялись. З тої висоти навіть невправне людське око могло відрізняти зрідка пливучі рештки дерев’яних частин будинків і предметів з корку та дерева, легших за воду. Від часу до часу видно було на чорній поверхні води чорнішу пляму – трупи негрів, або жовтавий плямистий контур утопленого чоловіка білої чи жовтої раси.
Ніщо ні одним звуком або рухом не показувало на колишнє, так недавнє існування великого континенту з високорозвиненою культурою та 900 мільйоновою людністю, що в 2683 році замешкувала колишній Африканський район. Не було також ніяких слідів від пароплавів та кораблів, що, хоч вже в цьому часі втратили своє економічне значення, все ж таки були ще в людському вживанні. Видко, всі вони загинули в вирах, витворених через затоплення континентів.
– Прямо триматися по меридіану Кіліманджаро, – передав механікові та літунові Бено. Продовжував: – Переїдемо до місця, де був Мадагаскар, і звідтіля звернемо прямо наліво і назад на Азію, прямо до Пекіну. Ти, Жовтень, посилаєш депеші до Пекіну й Рольфові до Нью-Йорку?
– Так, – відповів головою – притакнув секретар.
– Крім твоїх радіограмів, передай таке, – сказав Бено.
Жовтень сів до апарату, подібного на машинку до писання, й слухав, граючи на відповідних клавішах радіоапарату:
– Комісійно встановлено… ви контролювали лінію нашої дороги, товаришу Андрєєв? (Професор потвердив), – …що Американського району немає. Пливемо понад безмежним океаном. За десять хвилин будемо на місці, де находився Мадагаскар. Звідтіля, через Калькутту, завернемо до Пекіну. Думаю, що до цього часу Азія ще буде незатоплена. Маємо відповіді з Нью-Йорку. Европейський район, бачений по дорозі, поступінно тоне у воді. Двадцять хвилин тому назад половини Італії не було. Бено.
____________
МАДАГАСКАР – ПЕКІН.
Хвилі Індійського водного району щораз вище підносилися понад берегами Індії. Ганг виступив з берегів. В напрямку Гімалаїв тікали сотні тисяч людей на аеропланах, машинах, вантажниках і т. д. Всі раси, що їх різниці поволі відмирали, обняв божевільним потоком жах – тривога смерти й бажання рятунку. Катастрофа наступала несподівано – квадратові верстви зникали секундами під водою.