Остання частина людности тодішнього Азійського району чекала спокійно, в невмолимій завзятості, без хвилювань, години своєї смерти. А смерть наближалася з хвилини на хвилину, з секунди на секунду. Загибаючі остатки комуністичного людства чекали на свою загибель з завзятістю вікового борця і впертістю божевільного, без ніяких заколотів і розрухів. Суспільство зрозуміло трагізм моменту і безвартність розпачу.
У Пекіні о 2-й годині все на око проходило звичайним порядком. Тільки величезні маси людей з найближчих околиць і всі ті, яким удалося перелетіти з погиблих районів та на кілька годин урятувати своє існування, покинули доми і приміщення – вся людність була на вулицях і бульварах, жила повідомленнями уряду, що ставали все більш і більш короткі.
Останнє звідомлення уряду ЦВК і ЗРНК о 3-ій годині голосило:
– Громадяни! Чотири колишні райони – континенти перестали існувати. Колишня колиска комуністичного людства – Ленінград, стародавній центр пам’яток першого періоду комуністичної революції – Москва, зникли в глибинах нещадної водної стихії.
Нам залишився клаптик бувшого Азійського району – промінням не більш 500-1000 кілометрів навколо. Час нашого існування розрахований найбільш на годину або дві. Про це повідомляє вас законно обраний орган влади.
Зараз, прощаючись з вами, повідомляємо, що ліквідаційна комісія в складі Л. Бено, Е. Келлер, інженера-спеціаліста К. Желенського, механіка та потрібного технічного персоналу, буде літати понад безмежами вод по затопленню всіх районів з метою остаточно переконатися й ствердити загибель континентів. По закінченню 24 годин від хвилі затоплення світу вони можуть покінчити з собою. Коли їм буде можливо врятуватися, – мають це обов’язково зробити. Печатку Земрадреспубліки і документи її кінця передано голові ліквідаційної комісії Л. Бено.
Прощаємось і вітаємо востаннє словом, що від 300 літ заступило комуністичному суспільству старі слова привітання і прощання – кажемо на глум усій природі, що нас створила і нещадно вбиває – слова:
«ЖИЙ, КОМУНО»!
Людськість ще живе!
За президію ЦВК і ЗРНК:
А. Чен-Фу, І. Мікадолі.
28 липня 759 р. рев. ери (2683 р. стар. ери).
Пекін – 2 година дня.
____________
ОСТАННІЙ ЛЬОТ.
Ліквідаційна комісія від’їжджала. На пекінському аеродромі, засипаному пошкодженими в часі рятункової акції літаками, стояв знаменитий літак «Урицький», що дві години тому назад протягом 180 хвилин перелетів Москва-Мадагаскар-Калькутта-Пекін. Біля нього – два запасні вантажні аероплани з запасом акумуляторів. Аеродром – величезна площа, оточена муром, – був безлюдний. Люди, зрозумівши безнадійність повітряного рятунку, і не думали навіть користуватись літаками. На них могла би поміститися тільки незначна частина людей, а комуністичне суспільство вважало нижче свого розвитку й культури допустити до того, щоб одні гинули, а другі продовжували б життя, хоч на кілька годин. Також високим розвитком культури поясняється і відсутність всяких розрухів, насильства та непорядків, що завжди бувають у хвилях стихійних нещасть людства, панік і катастроф.
Біля аероплану «Урицький», контролюючи справність своєї маленької флотилії, стояв інженер Желенський, а разом з ним оглядали й перевіряли свої апарати механік та літуни.
У віддалі чути було шуми міста, що мало, крім своїх звичайних щоденних гуркоту і звуків, ще якийсь дивний тон нервової сили та нечуваного напруження. До Пекіну збіглася майже вся людність околиці та ближчих провінцій. Вона покрила масами широко розкинене місто. В цьому часі Пекін був містом в 17.000.000 мешканців, не рахуючи сільськогосподарських комун та промислових підміських дільниць. Можна приблизно сказать, що на вулицях, майданах та бульварах чекали на свою смерть, спільно вичекану смерть, приблизно 90-100 мільйонів самого культурного, високорозвиненого суспільства.
Інженер Желенський та літун з механіком закінчили свою працю та ревізію апаратів і чекали. Ніщо не звіщало, що за годину-дві і цей останній клаптик суші зникне в глибинах сліпої стихії. Тільки десь з найдальших віддалів доходив глухий лоскіт піднімаючих свої важкі жорстокі тіла морських хвиль Тихого океану. В околицях Пекіну погода була ще ясна, суха, і вітряна – від Тихого нісся легкий циклон, – сонце світило як звичайно в середині літа. Воно вкривало сухим жаром площу, сотні апаратів і будинків аеродрому. Інженер Желенський увійшов до кабіни літака і, взявши в руку трубку радіотелефону, слухав.