волосся.
— То як ти тоді перефарбувалась?
— Ніяк, забудь.
— Лади. Нагадай який ти магазин шукаєш?
— Популярний техно світ, не бачив такого?
— Ні, якщо не знаєш де він, то запитай в артфона.
— Артфон ти чув?
— Так, пошук не дає результату.
— Дивно… — Лара переглянула знову список всіх магазинів.
— Він вже перейменований на іншу назву. — Сказав їй артфон
— Логічно.
— Поверніться і пройдіть десять метрів в перед.
— Йдемо Генрі.
— А навіщо тобі цей магазин?
— Речі докупити.
— В тебе і так два пакети набити всяким шмотом, та на тобі навіть
сумочка з уранового скла! Куди ще більше?!
— Цей бренд випускає най технологічніші речі. Ми прийшли, заходь.
Вони пройшли в середину магазину. Освітлення тут було мінімальне, в
основному все світилось червоними кольорами. Повсюди стояли манекени
з надягнутими дивовижними речами. Генрі з далеку побачив синю куртку, матерія якої відблискувала світло. Підійшовши до неї, він почав читати
плакат з описом, але з написаного нічого не зрозумів. Лару кликати було не
варіант, тому він сам переклав все через артфон. «Ця куртка зроблена із
композита титанових і алмазних ниток. Внутрішня частина із карбованих
ниток, а інші бокові зони покриті наноматеріалами". Генрі роздумуючи зняв
цю куртку із манекена і приміряв. На нього вона налазила як влита. Він
підійшов до Лари й похвалитися своїм вибором.
— Дивись, що тут є, ця куртка зроблена із дорогих матеріалів.
— Я пам'ятаю, — не обертаючись відповіла Лара, — що вона світиться
на сонці, через нанопокриття, чогось там.
— Тобто має фосфоресцентний ефект?
— Так. Але думаю вона буде світитись тільки на сході сонця.
— Навряд чи вона тільки від ультрафіолету світиться.
Генрі обернувся й пішов на касу. Купивши куртку, він ще зачекав при
виході поки Лара вийде. Через двадцять хвилин, Лара показалась біля каси.
— Зачекай но! — крикнув Генрі із входу, і підбіг до каси. — Як ти все
купляєш якщо карточка того міністра в мене?
— Просто маю свою.
— Ясно... чого так довго? Я тебе вже хвилин двадцять на виході чекаю.
— Тут зібрані найтехнологічніші речі, коли в тебе, ще буде шанс
побачити таке?
— У свому світі я такого надивився, що аж ці речі відчуваються як
дитяча забава.
Вони вийшли з магазину. Генрі повернувся в сторону сувенірної
крамниці, і вже хотів йти, як рука Лари перегородила шлях.
— Ти в сторону бази зібрався йти?
— Ні…
— Звісно ні! Вона в іншій стороні світу знаходиться, в нас будуть
проблеми якщо зараз не вернемось до бази.
— Розумієш Мара, від цієї прогулянки вже сил немає, а нам ще треба
пошуками займатись, може зайдемо в кафешку якусь.
— Мене не "Мара" звуть, але я не проти, куди ти хочеш?
— Я знаю. — Генрі спустився на нижній поверх й зупинився перед
дверима пабу. Лара обійшла його й зайшла перша. В середині було
прохолодно і до того ж дуже смачно пахло, це наганяло сильний апетит.
Генрі без вибору сів за столик біля настінного телевізора.
— Це моє улюблене місце.
— Бачу ти тут не в перше. — Сказала Лара сідаючи навпроти.
— Та, бував тут три рази, шкода що добиратися сюди трошки довго.
— На машині?
— Звісно!
— То для чого ти мене запитував про машини, якщо сам про все
знаєш?
— Ну не зовсім все. Всі ми любимо набрехати трошечки. Ти вот
казала, що у твоєму минулому житті була дуже популярна.
— Ну і?
— Скільки тобі вообще років, якщо навіть життя минуле є.
— Навіть не одне, я вже третій раз починаю все заново. Ну а років
мені, — Лара закотила очі.
— Щось довго думаєш. — запідозрив Генрі.
– Приблизно двадцять п'ять.
— Що?! Так ти ще дитина! В нас повноліття тільки з двадцяти шести
років починається! А на вигляд так не скажеш.
— Но у свої двадцять п'ять я вже попала в "маршали планети". По
твоїм розповідям у пентагоні тобі самому двадцять шість, приблизно.
— Справді? Значить щось помилився на один десяток років… А що це
за маршали планети?
— Справді не знаєш?
— Можу в артфоні глянути.
— Це наймогутніші солдати планети, щоб отримати таке звання, потрібно знати багато різних наук, вміти професійно програмувати, мати
максимальний бал по тестах на логіку, ну і вміти професійно володіти всіма
видами зброї.
— Ого, і скільки вас таких маршалів?
— За всю історію тільки десятеро, а в живих п'ятеро, я не в рахунку,
оскільки не існую. Офіційно.
— Навряд чи ти змінила одяг через своє звання, це характерно скоріше