кабінету. Ставши на одну сходинку він зупинився.
— Пане Келзей, ви знали про це?!
— Ні, я підозрював і відчував, що коли з'єднали склади ердін то буде
щось зле… ви розкрили такий злочин і це добре, але запізно. Двадцять
хвилин тому мені дзвонили із міністерства потребнадзору щоби я підписав
офіційний дозвіл на її заборону в Гіпербореї.
— А що буде всіма, на кому лежала відповідальність за ердіну?
— Мене не проінформували.
— А хто міг за цим стояти? — Запитала Лара
— Начебто Ніндал.
— Міністр фінансів... — Лара перевела погляд до екрана артфону. —
Тоді ваш грошовий рахунок буде обмежений.
— Це тільки перша проблема...
— Як це перша? — Генрі напружився очікуючи погані вісті.
— Я… я теж стояв за ердінами…
— Як казав великий науковець — Людина зібрання суперечностей! —
Генрі гордо став ногою на стілець і з високої позиції подивився на Келзея.
— Ну, розказуй, як ти міг так проколотись?
— Не буду вам брехати. Давним— давно мені принесли документи на
підпис для дозволу для глобального продажу деяких продуктів, в доповідях
я не знайшов ні одного тесту на безпечність ердіни, тому вирішив не давати
дозвіл, але тоді мені подзвонив мій давній друг, (для вас він міністр
фінансів) і попросив, щоби я підписав дозвіл та за це я буду отримувати
десять відсотків з продажів. Це було до того моменту коли мені офіційно
дали безкінний грошовий рахунок, і я вже просто не пам'ятав про ці
відсотки.
— Так стоп. — сказав Генрі. — тут не можна продавати продукти без
офіційного дозволу від Міноборони? А тобі кожний вид цукерок приносять
на підпис? І де тут свобода.
— Дозвіл мають отримувати тільки ті продукти в яких
використовується цукор або інші підсолоджувачі.
— Я так розумію, ви також понесете відповідальність?
— Можливо, бо не… ОТ ДИЯВОЛ! — Келзей різко зажав кулаки. —
Завдяки цьому Рицарь має важіль тиску на мене. Він знає про мою
причетність до ердіни, і тому буде використовувати це як мотиваційний
елемент для нас. А я не можу лишити все і дозволити Рицарю заволодіти
мечем. Ні в якому разі.
— А може лишимо цю справу? — Обережно порекомендував Генрі.
— Тоді Рицарь обов'язково найме якихось інших людей, а якщо вони
знайдуть меч, то… ми просто не можемо цього допустити, не можна, щоб
настільки могутня зброя попала в руки такому як Рицарь. Меч треба знайти
та переховати, або знищити.
Генрі не відповів йому, розуміючи свою не правоту.
— Ну із чого почнемо? — запитала Лара.
Келзей подивився на неї кривим зором, даючи змогу самій
здогадатися.
— Ах! Точно, вже забулося якось… Де ми тоді будем шукати цю
стару?
— Ви про Павету? — запитав Генрі.
— А ти знаєш її? — здивувалась Лара.
— Ні, я просто згадав з кого ви хотіли розпочати.
— Коли вирушаємо? Пане Келзей.
— Як що ви готові, то прямо зараз.
— А ви знаєте де вона зараз живе?
— Там де і завжди.
— Ви сказали, що вона переїхала.
— Їй не сподобалось в новоселі тому вона повернулася жити в старий
будинок, який знаходиться в Тархтарії. Артфон! — голосно сказав Келзей.
— Телепортуй нас всіх до Павети Живаньскої.
— Координати знайдені, ваше місце прибуття буде навпроти будинку.
— Підходить, починай!
Перед ними стояли ряди величезних будинків. В темноті Келзей
пальцем вказав на триповерховий будинок навпроти. Генрі перший
пройшов в перед по стежці до крильця. Перед ними засіяв прожектор, світло якого ясно освітило прохід до дверей будинку.
— Ох нічого собі! Я не зрозумів, що це ніч вже? Тільки вечоріти
починало коли ми повернулися з міятрону. — Генрі застиг піднявши погляд
на нічне небо.
— Ми на іншій частині планети. — Спокійно відповіла Лара
продовжуючи йти до будинку. — Тим більше зараз зима. Без грама снігу як
завжди.
— Я вот, що хотів запитати, – сказав Генрі не опускаючи погляд від
неба, — чого це у вас місяця не має?
— Він зник роки три назад. Я навіть робила розслідування на цю тему, но все марно.
— ЩО?! — Генрі опустив голову і підбіг до всіх до дверей.
— Говорити буду я, ви тільки відповідаєте на її питання. — Сказав
Келзей.
— Навіть мені? — запитала Лара.
— Тобі можна, но не бажано.
— Слухайте, це вже якась дискримінації в мою сторону! — обурився
Генрі.
Келзей це проігнорував, й постукав у двері. Відповіді не було.
— Може треба її подзвонити? — Лара взяла артфон.