— В неї не має телефону.
— Подзвонити у дзвінок, вот він, — Лара ткнула пальцем у квадрат на
дверях.
— Технології, навіть бабка не стоїть на місці. — Келзей повторно
натиснув у дзвінок.
З хати почали доноситись різні шуми. Двері відчинилися і з них
виглянула низька жінка з сіди волоссям.
— Хто це?
— Пан Келзей.
— Келзей?
Побачивши знайоме лице вона радісно впустила їх в середину.
— А хто це з тобою? – Запитала Павета закриваючи за всіма двері.
— Мої помічники, ви ще не забули де я працюю?
— Вчора тебе по комп'ютеру показували.
— Я вчора ніде не виступав.
— Дивно… Там ти казав, що безпека країни лежить на тобі. Не можу
згадати яка в тебе посада.
— Я міністр оборони.
— Ти міністр оборони?! І для чого воно тобі! Казала я що і без тебе
політики можуть.
— Ну пройдімо, я все розкажу.
Вони всі разом зайшли у вітальну. Вся кімната була не велика, більшість місця займав чотирикутний зелений стіл за який сів Келзей.
Непомітним рухом голови він натякнув всім теж присісти. Лара вибрала
місце біля Генрі, а Келзей сів скраю від господині.
— Як все— таки тебе тут довго не було… — Сказала Павета.
— Діла, робота, ви, мабуть, догадуєтесь який важкий тягар на мені.
Міністр оборони все ж таки.
— Це дуже помітно.
Келзей глянув на неї некмітливим поглядом.
— Маю на увазі, що в країні тепер безпечніше жити, відразу
відчувається легкість, всі тільки й говорять, що міністр оборони більше
всіх старається із політичної верхівки, а я не могла догадатись хто це.
— Дякую за такі теплі слова, але в цій країні вже як сім тисяч років
злочинів не було. Ми зараз не в Гіпербореї, тут я не працюю.
— Ти вже розкрив так багато злодіїв, тепер навіть вночі можна
спокійно ходити…
— Повторюю, я тут ні до чого! Ви вже переїхали назад в Тархтарію.
— Для чого ти поїхав звідси? Як можна прожити п'ятдесят років в цій
країні, а потім просто поїхати та стати міністром в іншій?
— Моя допомога цій країні не потрібна, верховна рада Тархтарії все
життя не давала мені розвитку.
— Ти ж і так в армії працював, про який розвиток йде мова?
— Я весь час в політику хотів йти, і за пару десятків років мені нічого
не вдалося, а як тільки прийшов в Гіперборею то за рік піднявся до
найважливішої посади.
— Так, чекайте… — перебила його Лара. — ви хочете сказати, що весь
час я навчалась і працювала на Тархтарію?
— Не зовсім так.
– Я вас чимось пригощу. – сказала Павета піднімаючись зі столу.
Генрі заплющив очі та схрестив пальці:
— щоб це не була ердіна… — Відкривши одне око він глянув на
Келзея. — А ти справді хороша людина, мені, аж краще стало жити в
країні, ніхто не грабує, ніхто не залазить з ранку до тебе в будинок, калічить охорону і не відвозить зв'язаного в пентагон, безпека і мир так і
ллється при твоїй посаді.
Лара непомітно посміхнулась.
— Я так розумію це метаіронія. Генріх ви ж знаєте, до моїх обов'язків
входить затримувати таких як ви…
— І багато таких як я ти злапав?
— Разом майже вісім.
— Ого як багато!
— І це тільки терористи. В нас немає такої небезпеки як в твоєму
світові.
— А тепер є, але ні, ти його вже злапав.
— Доволі ображатися!
В цей момент з дверей донісся дзвінок. Лара різко зіскочила з місця.
— Я перевірю хто там.
До них підійшла Павета з тацем на якому стояло чотири стакани з
настоєм. Вона поставила його на стіл, і роздала всім стакани. Генрі перший
пригубив напій і завмер.
— Що це за водичка?
— Це настій трав — Відповіла Павета.
— Смачненький, але пару ложечок цукру точно зайвими не будуть.
— Цукор та інші підсолоджувачі важко дістати, оскільки дозволи на їх
вільне використання, так просто не видають.
— Я думав такі проблеми тільки в Гіпербореї. — Генрі повторно
смачно сьорбнув напій.
— Цікаво, як. — звернулась Павета до Келзея.
— Що?
— З якою метою ви прийшли, я просто бачу, що у вас є якась справа до
мене.
— Так є, і дуже важлива.
— Якщо це пов'язано з політикою, то я майже нічим не допоможу.
— Не бійтеся, про політику вас запитувати ніхто не буде. Наші справи
пов'язано з історією.
— Тоді нам потрібно спуститись в бібліотеку, йдіть за мною!
Келзей піднявся й прослідкував за Паветою, а Генріх ще посидів пару
секунд допиваючи настій трав, і також пішов за ними. Вони спустилися на
пару метрів по сходах і опинилися в залі яка була в рази більша ніж