стіну, немов справжній проектор у кінотеатрі.
— Зачитай в слух Артфон.
— Екскалибур це інструмент божественного походження. Але
насправді це зброя з великим потенціалом, наприклад: сила левітації, телепортація, ним навіть можливо воскресати й лікувати. І це тільки мені
відомі здібності, "пише автор статті". В деяких стародавніх філософів була
гіпотеза, що цей меч не просто чарівний предмет, але й розумна істота з
душею. Я схиляюся до того, що він не просто істота, а справжній бог, оскільки він говорив до мене через телепатію, і це підтверджую не тільки я, але й багато людей із мого роду. Все одно екскалибур не із нашого виміру, він прийшов до нас з головного світу. Так сказав старець який приніс його
чотириста років тому. По його словам "з відки він прийшов — екскалибур
вже нічого не поладнає і не поладнає, тому, що можливість і шанс їх
втрачений". В першому світі робиться хаус який ніхто вже не зупинить, крім Рицаря, він допоможе цьому світу тільки тоді коли здобуде
екскалибур, цім інструментом, його справи виконуються на багато швидше.
Тому краще доставте меч Рицарю і тоді все обійдеться без зайвих...
— Єй! — розгнівався Келзей. — Там такого не написано.
— Ця інформація автоматично з'явилась, по прямому наказу
адміністратора. — відповів артфон.
— Рицарь за нами слідкує. — Келзей відключив проєкція, і видалив
все з артфону, починаючи сам розказувати. — Таку силу не можна було
залишати у світі, тому старець заховав меч в таємному місці. Його можуть
побачити тільки ті кому можна довіряти совість, но навіть довіра не
допоможе повністю заволодіти екскалибуром. Щоб знайти це таємне місце
де він захований, потрібно відшукати чотири ключі енергії сили яких буде
достатньо для відкриття входу… Все, це кінець.
– ти все по пам'яті читав? — Здивовано запитав Генрі.
– Так, я встиг все запам'ятати.
— Я канєшно Кемзей все розумію, но у вас в серверах випадково про
ці ключі інформація не знайдеться? Бо ще пошуками окремих, аж чотирьох
ключів, я не готовий зайнятися.
— Це ваше право вибору, на ваше місце я знайду достойну заміну. Но
знайте, — Келзей подивися Генріху прямо в очі, — що Рицарь не просто
так вибрав вас.
— Тільки я можу робити за себе вибір! Ні Рицарь, ні екскалибур не
будуть мною керувати!
— У вашому голосі чуються нотки страху. — Спокійно зауважила
Павета, сідаючи на м'яке крісло.
— Я не злякався Рицаря, просто трошки переживаю.
— Він всю вашу армію побив за три хвилини, логічно що у вас
складалася асоціація Рицаря з неприємними й відчуттям небезпеки. —
сказав Келзей.
— По— перше, це не моя армія, а всієї країни, по— друге! А по друге
буде третє. Я в впевнений, що наш золотий прибулець не хоче мене
знищувати, тому я в безпеці, хоча і не в повній.
— Робити конкретні виводи над планами Рицаря маючи ваш розум —
зовсім небезпечно. Я навіть в Ларі сумніваюсь коли…
— До речі, а де Лара?! — Генрі покрутив головою по сторонах і
заглянув у вітальній зал. Стук його серця було чути, аж за пару метрів.
— Певно по своїм справам пішла.
— На пів годинки?
— Генріх, заспокойтеся. — Келзей відійшов на безпечний крок. —
Ваші зірниці розширились на пару міліметрів, а дихання прискорилось в
рази, кров окислюється, починає утворюватися адреналін, в такому
бойовому стані вами зараз буде керувати рептилоїдний мозок, а він, як
відомо, не може мислити ні логічно, ні раціонально, тому розслабтеся і
поверніть керування неокортексу. Лара пропала після того, як пішла
відкривати двері, тому настає логічне питання, хто тоді прийшов. Я вже
порозмишляв над цим і можу сказати, що це точно не із наших агентів.
Може Рицарь подарував артфон, ще комусь, бо іншої логічної відповіді не
існує.
— Може просто зачекати її? — обережно запропонувала Павета.
— Тут щось не так, і часом все не рішити. Артфон! Покажи де
знаходиться Лара.
— Артфон Лари знайдений на відстані 7180 кілометрів.
— У неї нічого нема на такій в відстані, наша база знаходиться на пару
тисяч кілометрів ближче, а міятрон ще ближче. Покажи на карті де це.
— Так, я проведу сигнальний обшук місцевості з її артфона.
Артфон замовчав на декілька хвилин.
— Така молода і гарна, мабуть, її хтось схопив. — жалісно сказала
Павета.
— Ніхто так не робить, — відповів Келзей, — всі хто так міг зробити, я давно злапав.