випустили на поверхню.
— Ого, дивлячись на сонце ми провели тут не менше півдня. — Сказав
Генрі, але ніхто на нього не звернув уваги.
— Тут вже можна телепортуватись.
— Зачекай Мерік, ви мали повернути мені артфон. — Лара зробила
серйозне обличчя даючи розуміти свій настрій.
— Кого?
— Смартфон який конфіскували.
— Вибач, нічим не допоможу, подивись в коробу, що дав Рицарь.
Лара натиснула на коробку. Кришка розділилась на дві частини поміж
якими піднявся догори новий артфон.
— Ого! Новенький. — Вона радісно взяла його. — Лишилося знову
довго авторизуватись…
— Всі дані з вашого артфону зареєстровані на вашому обліковому
записі, авторизувати його по скану обличчя? — Сказав артфон жіночим
голосом.
— Ну вот і все. — Мерік обернувся до входу в базу. — Буду надіятись, що ми Лара більше не зустрінемось.
— Не забувай Меркіанор, що ти та твої четверо людей офіційно
працюєте в армії Гіпербореї.
— Не забув пане Келзей, як буду потрібен я прийду. — Його постать
щезла за дверима ліфту.
Келзей мовчки телепортувався на бази. Генрі не зрозумів куди він
дівся, бо в цей момент дивитися на дерева.
Келзей знову стояв один у вітальному залі, через пару секунд його
покій порушила Лара, а згодом і Генрі. Зажурене обличчя Келзея здивувало
їх, Генрі хотів, щось ляпнути, але зупинив себе, передбачаючи негативну
реакцію міністра.
— В чому проблема? Ми Лару врятували, а це означає, що час був
витрачений з користю.
— Рицарь об'єднався з єдиною організацією яка могла його
стримувати, наймогутніші солдати нашої армії працюють на них, плюс до
цього вони будуть нашими конкурентами за екскалибуром, так Рицарь міг
це зробити й без нас, але не з таким успіхом, і це точно.
Лара повернулась в сторону своєї кімнати й зупинилась як кінь.
— Що тут відбулось?! Чому речі розлетілися по всьому коридорові?
— Я не винуватий, що у вас нормальної зброї не має. — Генрі
обережно заховався за стіну.
— А чим ви більше сотні солдатів розстріляли?
— Давай не будемо забувати, що всі лишилися жити.
— І хто це все прибирати буде?
— Генріх цим займеться, в нас є важливіші справи.
— А чого я не з вами?
— Не треба зараз сперечатися Генріх. — Келзейовий могутній погляд
дав зрозуміти, що просто послухатись буде кращим рішенням. — Встигніть
закінчити прибирання до нашого повернення від Павети.
Лара кинула в Генріха свою синю коробку від артфона.
— Поклади її під дверима моєї кімнати, в середину тільки не заходь.
— А що ж там такого?
— Жартую, поклади коробку мені на стіл, двері не зачинені, можеш
там навіть прибрати трохи.
Кел телепортувався до Павети першим.
— О Келзей! — зраділа Павета побачивши його при вході. — і Лара з
вами, все— таки врятували її, а де король Генріх? Тільки не кажіть, що
втратили його…
— Ні, він на базі лишився прибирати. — Келзей пішов в книжну залу.
— щось знайшли під час нашої відсутності?
— Я не знаю коли ви пішли з Генріхом, могли б мене прокинути.
— Це не важливо.
— Звичайно. Так вот, у сні мене щось розбудило, якась енергія
направила мене сюди до книжок. Позаду цієї шафи горіло якесь світло, я
швиденько відсунула її від стіни, за нею лежала от ця книга. — Павета
взяла зі столу книгу і дала Келзею. — Дивлячись на її неймовірну золоту
обкладинку, я не можу сказати, що її виготовляли в нас, ці орнаменти
створенні з чистого золота, і їх посилання мені невідоме. Добре, що хоч
написано там все стародавньою мовою.
— Лара ти розумієш стародавню мову? — запитав Келзей відкриваючи
книгу.
— Не дуже…
Кел, відкрив першу сторінку і почав читати в голос:
— Багатотисячолітня епоха зла і породжена нею трагічна історія
кровавого геноциду добрих людей, завершиться вашою перемогою. Меч
який вам дан із вищих світів, повинен знищити нападників які посягнули
на цілісність універсум земних світів. Їх безпощадні напади на перший світ
в протязі сім тисяч років нарешті почутий вами. Ви найчистіший і
добріший світ, екскалибур витримає тільки людина вашого складу розуму, або той кому судилося пожертвувати собою для всього людства. —
Перегорнув сторінку. — Ви маєте довести, що готові прийняти виклик
всесвіту. Екскалибур захований від злих і непотрібних очей вже три сотні
років, злу його не дістати, якби цього їм не хотілося, а все завдяки