чотирьом ключам які оберігають таємне сховище екскалибура. — Кел
мовчки, щось промучав проводячи очима по наступній сторінці.
— Що там?
— Далі йде загадка: в орлиній могилі ключа ти знайдеш, далі весь світ
їм перевернеш, орлам крила поверни та двері неба відчини, цим ключем, початок, щоб розблокувати треба сонцю засіяти. Якби не сталося ти не
кричи, мудрістю розуму знайдеш всі ключі.
— Ви самі переклали на сучасну мову чи як, пане Келзей?
— Це зробити не важко, в оригіналі воно звучить так само. Добре, що
ми маємо цю книгу, ніби хтось сильно хоче, щоб ми перші знайшли меч. —
Келзей зупинив погляд на обкладинці золотої книги, вдивляючись в
орнаменти води. — Добре, вертаємось до загадки, там ідеться про орлину
могилу, хтось знає що то? Або де то?
— Ну це, мабуть, про… — Лара заглянула в артфон, — точно! Це
склеп навкруги якого був збудований музей, склеп до сих пір не відкрили, кажуть, що розвалиться, а рентгенів аналіз нічого не дає.
— Так скоро знайшли відповідь… тут явно, щось не так.
— Навряд чи той хто нам дає вказівки розраховував, що у нас є
артфони.
— Ладно, беремо книгу й вертаємося на базу.
Лара перша телепортувалася. У вітальні з пилотягом сидів Генрі.
Побачивши Лару він зрадів і зразу опустив винуватий погляд.
— Чого такий зажурений. — Лара пішла до своєї кімнати.
— Ларо, не йди туди…
— О Боже, тільки не кажи, що переплутав кран з розеткою і залив все
водою!
— Що?! Ні! Я просто на цьому пилотягу режими переплутав і все у
твоїй кімнаті розлетілося.
— А що з акваріумом?
— В тебе на столі граната лежала, так от, вона вдарилась об стіну, активізувалася і розбила скло і не тільки…
— Та щоб вас королю!
Біля них з'явився Келзей, він відчув напружену обстановку і гнівно
подивився Генрі.
— Він нічого не зробив пане Келзею.
— Сподіваюсь, що так.
— Як ваші успіхи? Щось взнали? — Обережно спитав Генрі
підбираючи кожне слово.
— От, — Кел положив золоту книгу на стіл. — Якогось дива Павета
знайшла цю книгу, в ній всі відповіді.
Генрі взяв її та переглянув всі сторінки.
— Але тут тільки одна сторінка заповнена! Так і чого тут пише моєю
мовою?
— Це жарт я так розумію?
— Ні, сам подивись.
Кел подивився в книгу, але побачив написи на старосвітській мові.
— Реально говорю! Я не знаю, може після ЗЧС в мене кукуха поїхала, або в тебе.
— Ану Лара глянь, на якій ти мові бачиш написи?
— На англі… Нашій мові.
— Ти бачиш сучасну мову оскільки старої не знаєш.
— А я вот англійську із першого світу знаю, але все одно бачу на
рідній. — Генрі знову делікатно відібрав книгу. — карочє, не будемо ламати
голову, це просто якісь технології.
— Вам знайомі орнаменти на обкладинці?
— Так, десь я їх бачив… але ми ж не такі розумні щоби в артфона
запитати.
— Не треба артфону це показувати, Рицарь за нами може слідкувати.
— А як ключ будемо діставати? — Запитала Лара.
— Ви ще кристал знайшли? — зрадів Генрі.
— Так, у склепі.
— Далеко звідси?
— У Світлограді центральний регіон Гіпербореї, відстань для нас не
проблема, а вот як ключ дістати... — замислився Келзей. — Або весь склеп
забирати, но для цього треба робити копію, що з нашими інструментами
займе півдня, лишається непомітно розкрити склеп і дістати кристал. У нас
є невидимість так що проблем не буде.
— Граємо в рахувалочку хто із нас піде? — шутканув Генрі.
— Ти з Ларою, я все— таки друга людина у державі, і лазити повсюди
мені не потрібно зайвий раз, ще й тіло після ЗЧС болить.
— Я вообще король.
— Був. — Лара сіла на диван біля них. — Ми йдемо десь через
годинку.
— Не забудьте взяти в гаражі підходящу валізу для кристала, бо
розміри нам не відомі. — Келзей змучено піднявся до себе в кабінет.
— Ти Лара тут лишаєшся?
— Можу і твою кімнату зайняти якщо хочеш, ти ж мою знищив.
— Ооо, я тебе до себе не пущу, не дай Боже мене посадять за те що з
дітьми маю якісь стосунки.
— Двадцять п'ять, вік зовсім не дитячий!
— А я ще тут законів не знаю… ладно. — Генрі швидко закрився в
себе.
В цій незнайомій кімнаті наставало відчуття спокою, одне ліжко і стіл
з кріслом не були предметами розкоші та комфорту, але після років
правління найкомфортнішою державою, цих скромних апартаментів було
достатньо. Давно Генрі не відчував такого миру на душі, майбутнє вже
нічого не значило. Лігши на м'яке ліжко, сили стали покидати намучене