— З часом ти згубив хватку друже. — вдруге посміхнувся Фелерміт
обертаючись до Келзея.
— нічого, що я тебе трошки замазав?
Фелерміт подивися в низ і побачив на поясі гранату, не встигши
крикнути прокляття як електричний розряд повалив його на землю. Келзей
побіг до дверей і відключив таран, який встиг нанести дверям критичний
урон. Він акуратно відкрив двері, із будинку вибіг Генрі з переляканим
виглядом.
— Келзей ти вже зі всіма розібрався?
— Як бачите, — показав рукою на лежачі тіла.
— А я вот з трьома придурками нічого зробити не в силах! В мене й
артфон і автомат, а їх нічого не бере!
— Попросіть допомоги у Лари.
— Ти думаєш я дівчину буду просити мені допомогти людей набити?!
Стоп… це ЗЧС? їх ще нам не хватало.
— Їх нам якраз і не хватало.
На подвірку почали з'являтися люди у військовій формі з написами на
спині "ЗЧС". До будинку підійшов маршал Мерік з сокирою за спиною.
— Вітаю вас пане міністре Келзею, і вас колишній Королю Генріх.
Бачу ви вже самі зі всім розібрались.
— Деякі терористи відступили коли я добивав інших. — Сказав
Келзей. — Не думаю, що в обов'язки ЗЧС входить регулювання
надзвичайних справ.
— Законів чи якоїсь декларованої конституції у нас немає, на відміну
від всіх інших світів, тому... нумо пропустімо ці всі зайві формальності.
— Ну давай Меркіанор. Ти якраз працюєш на нашу країну, а точніше
на мене.
— Ладно, я все це пам'ятаю. Хто це до вас такий прийшов?
— бачиш тіло підіймають, з короткою бородою та гранатою на поясі.
— Кел вказав рукою на тіло, що підіймати солдати. — це Фелерміт.
— Тоді все ясно.
— Але я не пам'ятаю щоби у нього була така армія терористів.
— А ну! — крикнув Мерік до солдата. — Глянь які обличчя у всіх під
шоломами.
— Тархтарійці сер! — відповів солдат коли зняв шолом з найближчого
терориста.
— Всі чи як?
— Не всі, але більшість точно! — відповів інший солдат.
— Ну вот. — Мерік обернувся до Келзея.
— Тархтарія значить, ця країна вже довго прикриває терористів, але я
думаю його президент замовив.
— Нам указ від Рицаря якраз поступив президента не зачіпати
Фелерміта.
— З цим потім розберемось. Що ви зараз будете робити?
— Ми заберемо всі тіла, а там вже щось вирішимо.
— Не буду вас затримувати. Пішли Генріх в дім.
— А ви ще за будинком трьох заберіть! — нагадав Генрі Меріку.
— Наші люди по всьому периметру зі всіма порішали. — Меркіанор
Обернувся й пішов до своїх солдат.
Келзей зайшов з будинок і затягнув Генріха за плече. Лари не було
видно, "мабуть, на горищі" подумав Кел.
— Ой, а дверям реально хана. — Генрі взявся за голову.
— Не проблема, ми з цим розберемось. — Кел обернувся до сходів і
голосно покликав Лару, але відповіді не було. — Генріх, ви її не бачили?
— Ну, мабуть, за будинок пішла зі всіма розбиратися.
— З відси тільки два виходу, через які вона точно не проходила, а той
чорний вихід, що виводив за будинок Лара власноручно замурувала пару
років тому.
— Я тут. — Вона вийшла зі своєї кімнати. — Якісь проблеми?
— Ми зі всіма розібралися.
— А що за люди по вулиці ходять?!
— ЗЧС на допомогу прийшли.
— Ага, тільки морально нас підтримали. — Генрі положив автомат на
диван. — Я тут автомат залишу, не зачіпайте його тільки.
— А хто з… — Лара обірвала фразу побачивши Меріка, який
протиснувся через двері в середину.
— Я вибачаюся пане Келзею…
— Меркіан! — зраділа по дівочому Лара підбігаючи до нього, — і ти
тут!
— Як бачиш, це і тебе Ларо стосується, що я зараз скажу. — Мерік
зробив паузу, набрав повітря і надмірно посміхнувся. — Ми вам вдячні за
те, що сказали де знаходиться зелений кристал, наші агенти успішно
дістали його зі склепу, дякуємо ще раз.
Від почутого душа Келзея впала до п'ят, гострий погляд Лари та Генрі
пожирали його з обох сторін. Час довкола ніби зупинився, всі епізоди з
життя пов'язані з Рицарем почали з'являтися перед очима.
— Я... Я… — Кел не міг підібрати ні слова позаяк в горлі пересохло,
— це якась помилка…
— Та ні, — відповів Мерік. — все правильно, так як ви казали: кристал у Сферійському склепі душ. Зараз ми зачищаємо відео з камер на
яких було видно Лару і Генріха які робили візит до музею в якому був
розкритий склеп. Тільки не пам'ятаю де це ви були…
— Добре ми зрозуміли, можеш йти. — Відрізав Келзей.
Лара обережно довела Меріка до дверей.
— Знай Ларо, — серйозно звернувся Мерік до неї, — із всіх вас тьох я