артфону і відчепи їх.
— Я можу зараз телепортувати двері куди потрібно не знімаючи їх.
— На горище потрібно їх перенести.
Двері зникли, лишаючи після себе великий прохід з виглядом на
зелений двір, посеред якого стояли цілі двері. Лара голосом наказала
артфону піднести та прикріпити двері на місці старих. Після потрібних
маніпуляцій прохід був зремонтований.
— Ну все тоді, я вільна пане Келзею?
— Після наших пригод ви напевно змучені та голодні, я хотів би зараз
розробляти план і приступати до його реалізації, але ні. Приготуй Ларо тоді
трапезу. Ви Генріх, мабуть, вмираєте з голоду?
— Так по ердіні сумую...
— Йдіть тоді на кухню і розберіться з меню, я буду у свому кабінеті.
— Келзей піднявся нагору і зайшов у темний кабінет. Присівши на крісло з
великою спинкою, він заплющив очі. Сон прийшов неочікувано і втягнув
усю свідомість. З дверей почувся стук, Кел відкрив очі й підійшов до
дверей.
— Пане Келзею, трапеза вже готова.
— Ти Ларо… стільки я проспав?
— Не менше двох годин.
— Ого. Кристал вроді дав мені сили, а потім…
— Ми чекаємо вас у вітальні. — Лару з'їхала по поручнях не слухаючи
Келзея.
Малими кроками він спустився до вітальні. Тут його вже чекав
накритий стіл по краях якого розсілися Лара і Генрі. Дивлячись в артфони
вони не помітили як Кел підійшов до валізи на дивані й відкрив її. Жовте
світло захопило всю залу, Келзей положив долоню на кристал і прошепотів
молитву. Сили і ясна свідомість знову повернулися до тіла. Він закрив
валізу і сів до всіх за стіл. Незважаючи на багатий вибір страв, на його
тарілці лежало десять різнокольорових таблеток у желейному стані.
— Ти Келер справді їси тільки збірку вітамінів і потрібних
мікроелементів?
— Я бачу ви Генріх багато слів вивчили за ці дві години на кухні. Так, мені не потрібно щоб після їжі лишалися зайві відходи, а в цих желейних
таблеток лежить якраз виключно все потрібне. Ладно, не будемо про мене, я хотів зараз обговорити як ми будемо з такої важкої ситуації
викручуватися? — Ніхто не відповів. — Я маю деякий план, кажу відразу
Генріху він не подобається.
— Це жарт?
— Ми не будемо витягати з вас жучок, він послуже нам як приманка, для всієї команди Фелерміта.
— Стояти! — Генріх емоційно напрягся від почутого, — а нічого, що
Фелерміта забрали?
— Нууу, це на випадок, якщо Фелера відпустять, або він втече. Існує
великий шанс, що його витягнуть або дадуть змогу втекти, Рицарь може
використовувати його як активний мотиватор для нас. Ми це візьмемо до
уваги й будемо строїти плани з його втручанням.
— Ну ладно з ним, то який ти план придумав Келзей?
— Нам точно відомо, що кристали лежать у старовинних склепах які
потрібно шукати, золота книга працює в першу чергу як довідник підказок, в другу як загадник. Знайти склеп можна не користуючись цією книгою, але час, що нам дан на пошуки може розтягнутись. ЗЧС за цей момент
можуть все самостійно відшукати користуючись своїми ресурсами. Ладно, зараз нам потрібно вивести з ігри Фелера, а як це зробити я вже придумав: ми знаходимо точне місцеположення кристалу, дістаємо його, а потім вже
приманюємо Фелера на жучок і ловимо разом зі всією його бандою, артфони в цьому нам допоможуть.
Лара взяла золоту книгу, відкрила на нових сторінках і завмерла від
побаченого.
— Нові записи, що зробив наш кристал — змінилися, тепер тут інша
загадка.
— Читай в голос Ларо.
— Вітаю я вас у найближчому часі, затримали подих немов у екстазі.
Знайти не можливе без втрат вам вдалося, но не тільки в загадці про пошук
йшлося. Загляньте у душу і минуле зітріть, а правдою очі від пилу протріть.
Не все, що хороше добро вам несе, і продуманий план не всіх вас спасе.
Заповіт життєвий ви троє уклали й долі ми ваші на кристал проміняли.
Щоб реальності ключ без втрат получити, потрібно всю злобу в собі
заточити. 7500 і два велетні в небі, у їхній присутності й ви у потребі. У
святій атмосфері, відчуєте диво, бо силу від кисню получить не можливо.
Старець чи молодь різниці немає, кожен зло в собі подолає. Для вас
поскоріше знайти важливіше, бо ваші старання для всіх наче дах
Усього людства надія на ваших плечах…
— Все? — Келзей взяв книгу, і прочитав вірш при собі.
— Нууу, — задумано заговорив Генрі. — Чесно я ніяких підказок, тим
більше загадок, зовсім не почув.