Фелер гордо заплющив очі і повернув голову ясно даючи зрозуміти, що не
буде розмовляти на цю тему.
— Ладно, з цим потім розберемось. — Кел торкнувся кінчиками
пальців лоба і розвернувся готуючись йти. — Пане колишній президент, я
не маю зараз часу з вами розмовляти. Зараз ми розійдемось, а ви не будите
викликати охорону на затримку Фелерміта, домовились?
— Я вам тоді передзвоню. — Президент обернувся і злився з
натовпом.
— До побачення Фелер. — Келзей пішов до сходів.
— Скоро побачимося! — вигукнув йому в спину Фелер.
В цей час коли Кел повернувся на базу, Генрі тільки відкрив очі. Він
вибіг зі своєї кімнати і майже не врізався у Келзея.
— О Кезмей, ти тільки йдеш? Я через хвилин п'ять буду готовий.
— Не варто спішити, збори вас вже обігнали по часу.
— Так розумію я проспав, а тільки но повернувся?
— Так, правильно.
— Ну що вияснили?
— Мене офіційно вернули на посаду. — Кел положив робочу валізу на
малий столик у вітальні.
— А тебе офіційно звільняли?
— В нас немає такого поняття як офіційно зняли або поставили.
— Що це за валіза?
— З мого міністерства дали, це папери які я повинен перевірити і
підписати.
— Для чого підписувати, якщо ти і так офіційно не рахуєшся як
міністр?
— Я та офіційно працюю, але без ніяких документованих
домовленостей, свідомості пару тисяч співробітників достатньо, щоб
підтвердити мою посаду.
— А зарплата як?
— А від зарплати я відмовився.
— Точно! — Генрі дістав із кишені артфон і ліг на диван біля валізи.
— Рицарь щось розповідав?
— Тільки дуже страшні речі про ваші світи.
— Яке у тебе враження?
— Жахливо, немислимо і антилюдяно. Як там можливо жити?
Особливо в першому?
— Жити можуть тільки олігархи, а весь простий люд виживає. В мому
світі життя стало легше, але не краще.
— Генріх, ви для мене як герой.
— Ого, чим я таке заслужив?
— Лишитись зі здоровим глуздом після життя в цих світах, це
воістину героїчний подвиг.
— Все ж таки я відчуваю себе дурним стоячи біля любої тутешньої
людини.
— Не дивно, що для всіх іншосвітніх людей ЗЧС зробили ізольований
район.
Генрі опустив артфон і здивовано подивився на Келзея.
— Рицарь про це розповів?!
— Про ЗЧС ні, а от про район так. Лара ти де?
— В душ пішла, казала буде через пару хвилин, напиши її
повідомлення на артфон і не парся.
— Тут я. — Лара непомітно з'явилась позаду всіх.
— Є просування у пошуках?
— Ну… майже, зараз в мене є багато варіантів.
— Скільки то?
— Аж три.
— Я такого числа ще не бачив. — іронічно відповів Генрі.
— На перший погляд, це смішно, але ні, таке число велике. Допустимо
ми підемо в одне місце, там кристалу нашого не буде, потім підемо в інше
місце, і там теж не буде, затим в остатньому теж пусто, розумієте?
— Є... — Генрі почесав голову. — Артфон напевно для мене не
правильно переклав.
— На рахунок артфонів. — Кел підняв голову від екрана і відключив
артфон, — зараз ці прилади нам не потрібні, тому залишіть їх у коморі, там
стіни особливо захищені.
Генрі не став довго думати й покірно пішов за Ларою.
Кел підняв артфон над собою і сказав:
— Мій ще заберіть.
Взяв Генрі. Через кілька секунд вони вернулись.
— І в чому ваш план? — запитала Лараі.
— Сідайте.
Вони покірно присіли.
— І так, почнемо з того, що я почув на зборах, мене знову поставили
на посаду міністра оборони, от навіть валізу з паперами дали. — Кел
тикнув пальцем на валізу, — але мені мало людей довіряють, но це не
важливо, Рицарь знищив всю ядерну зброю на землі, тепер кінця світу
можна не боятись.
Генрі мовчки закотив очі.
— А що на рахунок артфонів? — запитала Лара.
— Вони допомагають Рицарю слідкувати за нами. Ми зараз будемо
обговорювати план щодо остатнього кристала, і нам не буде вигідно, щоб
потрібну інформацію знав хтось зайвий.
— Чому артфони винуваті? Всім Рицарь розповідав про свої очі котрі
бачать все.
— Це дурниця, щоб вас налякати, з такими перевагами він може сам
знайти меч. Я пропоную нам відмовитись від артфонів хоча б на остатню
місію. Я добре розумію, що без нього вже ні як не зручно, але... — Кел
помітив, що Генрі їх вообще не слухає. — Генрі ви теж включайтеся в
бесіду. — Ніякої реакції на його слова Генрі не проявив.
— Генрі в тебе голова болить? — лагідно запитала Лара.
Генрі обернувся до них і заговорив з посмішкою незрозумілі слова.