От що таке бідність у крайньому її прояві, коли йдеться про життя на Близькому Сході, але без нафти. Те саме, що було б із РФ, але без газу.
Водночас культура побуту тут, поблизу пірамід, така, що водій міського автобуса на зупинках не зупиняється, а лише пригальмовує, спостерігаючи за акробатичною вправністю земляків, яким належить вискакувати і вскакувати на ходу.
Є у Каїрі і свої сучасні «піраміди» — хмарочоси, але від сусідніх, дубайських, їх відрізняє те, що там на пентхаузі, на найвищих поверхах, звідки видно суданських піратів, живуть не олігархи, як, зрештою, і у нас, а інша порода — велика рогата худоба. У Каїрі прийнято домашню ферму, призначену для виробництва гов’ядини, облаштовувати на дахах. Там же запроваджено проводити весілля у родинах мешканців багатоквартирних домівок: збираються гості у квартирі нареченої і відтак дряпаються на стелю, де на свіжому повітрі вершать сімейне торжество.
На тлі такої екзотичної інформації, що затьмила навіть статеві збочення самців із племен майя, вершиться прелюдія до історичного дійства у вашому житті — зустріч із єгипетськими пірамідами. Бо прожити на Землі і не побачити їх — ну просто гріх. На відміну від висячих садів Семіраміди, гігантської статуї Зевса, храму Артеміди, Колоса Родоського, Олександрійського маяка і Гробниці царя Мавсола, єгипетське диво — єдине із списку семи чудес світу, яке дожило до наших днів.
Маючи відповідний настрій про нинішнє плем’я єгиптян, вам дуже важко уявити, що вони можуть мати причетність до будівництва споруди, яка складається із двох з половиною мільйонів кам’яних блоків вагою дві тонни кожен. Сучасні будівельники вам дадуть довідку, що не тільки будіндустрії Арабської Республіки Єгипет, а й будь–якої країни такий проект не під силу.
Із стану осмислення цього феномену вас швидко виведуть місцеві, зодягнуті у бедуїнів, мешканці, яким на основі мало не світового мандрівного досвіду одразу ж віддаєте пальму першості у царині прояву людського хамства.
Відмахуючись від них, як від напосідливих африканських мух, ви без особливих вагань при першому враженні від пірамід погоджуєтеся із думкою провідних, правда, не місцевих вчених, що нічого спільного із усипальницями фараонів, із призначенням склепів для померлих — піраміди не мають.
Десь напередодні тої пори, коли князь Володимир зробив історичний вибір й організував Хрещення Русі–України, його сучасник, багдадський халіф Мамун, правитель цілком респектабельної на той час держави, який заснував у Багдаді практично першу на планеті Академію наук — Дім мудрості, — зробив спробу проникнути всередину піраміди Хуфу. Він був тою першою людиною, чия нога за три з половиною тисячі літ ступила всередину святилища, у Велику галерею.
Уже тоді ходили притчі, що лізти туди — значить бути жорстоко покараним. У це поголовно вірять і нині, що є винятково важливим і вигідним для єгипетських музейників, оскільки із пірамідальних нутрощів довелося б викурювати таку на рідкість влізливу істоту, як турист. А так: налякали — і мають спокій.
Мамун на свій страх і ризик переступив заборонний 12–й поріг, і нічого страшного з ним, слава Богу, не сталося.
Але без проблем не обійшлося. Якби він сказав, що там — порожньо, що піраміда — пустопорожня, як обіцянка кандидата у депутати, він міг би спровокувати просто всенародний бунт проти себе. Релігійний фанатизм — штука вибухонебезпечна не тільки у часи Аль–Каїди. І мудрий творець Академії наук крадькома навіз із Багдада золота, щоб зберегти легенду про призначення велетенських усипальниць, правда, не ризикнув підкинути туди начебто знайдені псевдокістки Хеопса.
Хоча згодом хтось таки ризикнув зробити це. Бо рівно за тисячу років (ну що робити із цими невблаганними збігами) перший європеєць, що взяв приклад із Мамуна, британський полковник Говард Вайс таки виявив базальтовий саркофаг із людськими останками!
Ото була радість для жерців консервативної цвинтарної версії. Але ортодокси раділи не довго. Експертиза встановила, що якби то були кістки фараона, то він мав би померти на дві з половиною тисячі років пізніше, ніж він помер. Так що Мамун, як виявилося, мав рацію тоді й донині.
Фараонам можна дорікнути у чому завгодно, і перш за все, нагадати непривітне ставлення одного з них до однієї із ключових фігур у взаєминах Людини із Богом — із Мойсеєм, який є однаково першопророком для іудеїв, християн і мусульман.
Але їм, фараонам, не можна дорікнути, як нашим нинішнім посткомуністичним фараонам, — у марнотратстві державних коштів з метою відкатів. Уявляєте, рядок у держбюджеті «Будівництво піраміди», що передбачає 25 мільйонів тонн кам’яного будматеріалу. Ото можна відкатати! То вам не Євро–2012, де наші велетенські стадіони — просто іграшкові чашки, якими могли бавитися у пісочниці пустелі Сахара дітваки реальних зодчих пірамід.