— Позавчора я запропонував тобі оселитися в мене, сьогодні запрошую на спільну вечерю, — повільно промовив Мокк. — Позавчора нам завадив педофіл. Сьогодні ти сам намагаєшся закінчити цю розмову, кажучи «Перепросіть Інґе» і виходячи до туалету. Ти не дочекався моєї відповіді, ти не хотів її чути, бо сподівався, що я ображусь і піду собі, і тоді ти із чистим сумлінням зустрінеш Різдво в брудній ямі, у брудному барлогові… — Мокк увіткнув цигарку в рештки оселедця, що розкладався на тарілці. — Ти завжди можеш на мене розраховувати, а чи можу я розраховувати на тебе?
Ервін встав і підійшов до дядька. Хотів його обійняти за шию, але стримався. У його очах зблиснули сльози. Та коли глянув Моккові за спину, сльози одразу висохли. Мокк обернувся й побачив Інґе. Вона стояла без капелюшка, а мокре від дощу чорне волосся прилипло до її обличчя. Вона стояла й дивилася на них, гарна, насмішкувата й п’яна.
— Дядьку, перепросіть її, — прошепотів Ервін.
— Перепросинам, — Мокк застібав пальто, — повинно передувати прохання про вибачення. Бо чого варті перепросини, яких не приймуть? Вони лише компрометують того, хто вибачається. А я в неї просити вибачення не буду, — Мокк поцілував Ервіна в обидві щоки. — Веселих свят, Ервіне, — він повернувся до Інґе. — Веселих свят, люба пані.
Не почувши відповіді Інґе, він вийшов з помешкання й зупинився в темному коридорі. У кишені намацав пляшку улюбленої горілки Франца. Він уже знав, як зустрічатиме Різдво.
Мокк стояв перед дзеркалом у ванній і з люттю дивися на хірургічний корсет, який заважав одягти метелика. Безпорадний, у свіжовипрасуваному служницею смокінгу, він силкувався причепити до сорочки якомога більшого комірця, який, опинившись поверх корсета, розстібався й стирчав. Мокк роздратовано сплюнув до умивальника й шмагонув комірцем об кахлі ванної. Тоді відкрив кран з теплою водою й обмив бритву від піни для гоління. Гаряча пара осідала на дзеркалі, наповнювала ванну й заважала Моккові дихати. Мокк закрив кран і вийшов з ванної.
Великий стіл у вітальні був застелений білою скатертиною. На столі стояли лише попільничка, дзбанок з кавою і ваза з різдвяним пряником. Мокк не витяг з комірчини жодної із приготованих Мартою страв. Він не був голодний. Учорашня ніч, проведена із шахівницею й пляшкою горілки, позбавила його апетиту. Він не радів, що знайшов серійного вбивцю. Не радів вихідному, який сам собі сьогодні призначив. Його тішив лише мороз, який під ранок скував калюжі й сніг, що пухким шаром укривав слизькі дороги.
Мокк байдуже сів до столу. По радіо лунала колядка «Тиха ніч», яка завжди його засмучувала. Думка про самотнє Різдво ще не заполонила його повністю. Він дивився на телефон і все ще вірив, що той задзеленчить. Думав про гарні жіночі руки, які десь далеко підносять слухавку й невпевнено кладуть її назад. Думав про слова вибачення, які телефонний дріт передавав би крізь тріскотняву й осудливе гудіння.
Телефон не дзвонив. Мокк пішов до свого кабінету й приніс звідти шахівницю й книжку «Шахові загадки» Юбербрандта. Розставив фігури й почав розігрувати партію Шмідт проти Гартлауба з 1899 року. Та пригадав, що він її уже розігрував минулої ночі й що жодних загадок там немає. Змахнув рукою, і фігури розсипалися по підлозі.
Мокк підвівся й обійшов стіл. Підійшов до ялинки й запалив усі свічки. Сів, налив собі кави й поколупав виделкою пряник. За мить приніс із кабінету останні течки, узяті з дому Гоккерманна. Відкривав їх по черзі й намагався переглядати їхній вміст. Він не міг сказати, що там було, але інстинктивно відчував, що там не було нічого важливого. Переглядаючи їх, відчував на собі іронічні погляди Гоккерманна й Інґе Ґензеріх, коли пояснював Ервінові, що вибачення є прелюдією до перепросин. За цю думку він схопився гарячково. Підвівся і з чашкою в руках рушив навколо столу.
«Я не можу просити в Інґе пробачення. А чи можу я просити пробачення в Софі?»
Він глянув на телефон, підійшов до нього, повернувся до столу, закурив цигарку й знову сів. Раптом встав і рвучко підніс слухавку. Майже наосліп набрав номер Мюльгауза.
— Доброго вечора, пане кримінальний директоре, — проказав він, почувши характерне пахкання люльки й протяжне «алло». — Я хотів би привітати вас і вашу родину зі святами й побажати всього найкращого.
— Дякую, взаємно, — почув він у відповідь і уявив собі, як його шеф дивиться на порожнє місце за столом, там, де довгі роки сидів його син Якоб.
— Пане кримінальний директоре, — Мокк відчув, як йому стискається горло, — я хотів би привітати з Різдвом мою дружину. Ви не могли б мені дати берлінський номер Кнюфера?