Бреслау,
24 грудня,
пів на восьму вечора
В «адлері» було задушливо. Троє осіб, що сиділи ззаду, виділяли різкий сморід. Так смердів піт допитуваних і заляканих. Схожим був запах підсудних у залі суду. Так смерділо від тих, кого вели на страту. Мокк зупинив «адлера» під кам’яницею на Антонієн-штрасе, 27. Відкрив саквояж і подав його Смоложеві.
— Смоложе, візьміть шприци й відтисніть на них пальці Гоккерманна, — наказав він, виходячи з машини.
Смолож пошукав рукою в саквояжі й намацав предмети округлі й слизькі, а тоді круглі й шорсткі. Він припустив, що перші — це шприци, а другі — ліхтарики. Оглянувшись на заднє сидіння, подивився на в’язнів у наручниках, із кляпами в ротах. Барон тремтів, вибалушивши очі. Софі вкрилася попоною, знайденою на Віртовому складі, і сиділа спокійно, із напівзаплющеними очима. Гоккерманн напинав м’язи, а його мімічні зморшки напружувалися й розгладжувалися. Смолож схопив його за плече й із зусиллям розвернув його у бік Софі. Спітніле чоло Гоккерманна опинилося на її грудях. Смолож натяг рукавички, лівою рукою сягнув по шприци, а правою намацав зв’язані за спиною руки в’язня. Після кількох невдалих спроб він затиснув на шприцах його спухлі сині пальці. Зробивши це, Смолож помітив, що кляп Гоккерманна стає вологим, а тоді на ньому виступає якась рідина.
— Твою мать! — зітхнув Смолож. — Він блює, цей сучий син. Ще вдавиться…
Смолож вкинув шприци до саквояжа й витяг Гоккерманнові кляпа. Він помилився. На губах в’язня виступила епілептична піна. Гоккерманн зігнувся навпіл, спершись головою на коліна Софі, напружився й почав посмикуватися.
Шибка запітніла зсередини. Побачивши, що авто хитається на ресорах, Мокк відчинив дверцята з боку Гоккерманна й витяг того на сніг.
— Зачини двері! — гукнув він до Смоложа, не бажаючи бачити втуплених у себе очей Софі.
Смолож виконав наказ і підбіг до Мокка. Той силкувався увіпхнути в’язневі між зуби власного гаманця, аби той не прокусив собі язика. Раптом Гоккерманн розплющив очі й засміявся.
— Зараз саме відбувається останнє вбивство перед пришестям пророка, — тихо проказав він до Мокка. — Там, це там! Він іде! — вереснув він й усім тілом кинувся в бік дверей до будинку.
— Ох ти ж, — засопів Смолож і заткнув Гоккерманнові рота кляпом. Тоді вхопив його попід руки і, насилу зберігаючи рівновагу, відчинив дверцята машини й увіпхав тіло досередини.
Крізь легкий пухкий сніг долинув знайомий звук. Годинник на ратуші пробив двічі. Почувши це, Мокк заціпенів.
— Пів на восьму! — крикнув він Смоложеві. — Тоді власне купець забив коханців! Ходімо! Перевірити всі квартири! Починаємо згори!
Поліцейські вбігли до будинку й засвітили світло в коридорі. Їхні важкі, обліплені снігом гамаші вдаряли по дерев’яних східцях. З-за дверей долинали більш чи менш веселі голоси. Відгомін життя. Мокк припадав вухом до кожних дверей й полегшено зітхав. Зупинилися на останньому поверсі.
— А там уже тільки горище, — вказав рукою догори Смолож.
Мокк почав повільно підійматися. Світло заломлювалося на поверхах і між ними. До горища доходили лише його залишки. Мокк рухався дуже повільно, обережно намацуючи черевиком кожну сходинку. Там, куди він дійшов, була цілковита темрява. Мокк підняв ногу й ворухнув нею в повітрі, шукаючи наступної сходинки. Раптом почув придушений стогін. З однієї кишені пальта він витяг пістолет, з іншої — запальничку. Глянув додолу й побачив, що стоїть ногою на чиємусь животі. Схилившись, він побачив у мерехтливому світлі газового пломінчика бліде обличчя Майнерера. З помешкання не долинав жоден звук.