— Ти не сказав, Ебергарде, — Анвальдт відійшов від мапи й знову сів у фотелі, — що ти зробив зі своєю дружиною…
За вікном почувся гавкіт, а тоді собачі лапи заляпотіли по калюжі.
— Я її відпустив, — відповів Мокк. — Дозволив їй далі грішити з бароном. Невдовзі я розлучився. Per procura.[65] Софі не хотіла від мене жодних грошей і кудись поїхала.
Нічну тишу порушувало булькотіння крапельниці. Мокк дивився на Анвальдта й нічого не говорив.
— Це незвичайна й трагічна історія, — Анвальдт протер сонні очі, — але чому свою сповідь ти прив’язав до цього? Ага, розумію… Ти ще ніколи не розповідав про цей свій гріх… І мені першому хотів про це розповісти… Розумію…
— Нічого ти не розумієш, — засвистіло дихання Мокка. — По-перше, я вже говорив на сповіді про цей гріх, а по-друге, у мене вистачить мужності, щоб висповідатися перед смертю й без репетиції перед тобою.
По стіні й стелі ковзнула смуга світла, яке на мить вихопило з темряви Анвальдтове обличчя.
— Останнє вбивство мого Ервіна й Інґе Гензеріх не було справою рук Майнерера, — Мокк поволі добирав слова. — Це було справою рук сатани, злого духа чи як там ще його. — Мокк сягнув по портсигар і покрутив його в руках. — То був не Майнерер. Він узагалі не заходив до майстерні Інґе. Сидів під дверима й торочив, що чув якісь голоси… Наш судовий експерт, доктор Лазаріус, провів хімічний аналіз отрути, якою вбили Ервіна. Там була сполука, яка…
Бреслау,
понеділок 16 січня 1928 року,
перша година пополудні
Годинник на вежі лютеранської общини на Кайзер-штрасе вибив першу. Його луна далеко розляглася в сонячному повітрі й відбилася від шибки лабораторії Інституту судової медицини на Макс-штрасе, де сиділи Лазаріус і Мокк, зодягнені в білі фартухи.
— Це опіум, — промовив Лазаріус і потрусив пробіркою. — Колись його вважали чудотворними ліками. У випадку вашого небожа і його подруги він став смертоносною отрутою. Їм ввели по десять кубиків розведеного у воді опію.
Доктор Лазаріус зсунув пенсне на кінчик поораного поздовжніми зморшками носа, якому він завдячував своїм прізвиськом «Мурахоїд» серед студентської братії, і поблажливо глянув на Мокка, який, здавалося, отупів.
— Вони задихнулися. Так діють опіум і морфій, коли разом із кров’ю потраплять у легені. Але тут є дещо, що мене непокоїть. У тілі вашого небожа знайшли дуже дивний різновид опіуму.
Мокк глянув на пробірки, реторти, газові пальники, на весь цей впорядкований світ науки, у якому — диво дивне! — знайшлося місце для молодого й вразливого поета Ервіна Мокка.
— Чудово! — Мокк відчував, як у ньому закипає лють. — Тіло мого небожа стало каталізатором, який відокремив і вивільнив цей ваш «дивний опіум»! Напишіть на цю тему наукову працю й подаруйте її дружині мого брата!
— Річ у тім, любий пане раднику, — сумно всміхнувся Лазаріус, — що цей опіум виявився дуже забрудненим.
— Не розумію, — Мокк повільно заспокоювався.
— Опіум, як вам відомо, є продуктом, з якого на початку дев’ятнадцятого століття отримали морфій. Кожен грам опію теж містить морфій. Опіум, який виявили в тілі бідолашного Ервіна, також, але морфію там було надзвичайно мало. Чому? Тому що цей опіум містить безліч інших речовин, від яких його зазвичай очищують. Хтось напомпував жертви неочищеним опіумом. Але звідки він його взяв?
— Навіщо ви все це мені розповідаєте? — Мокк сперся на великий палець ноги, через що нога весь час посмикувалася.
— На бреславському, можливо, навіть на всьому чорному німецькому ринку, — Лазаріус постукав знебарвленим кислотами нігтем по пробірці, — опіум не такий уже й популярний. Наркомани воліють колоти собі морфій, він дешевший і має сильнішу дію. Убивця вашого небожа отримав цей опіум здалека… Але звідки? Адже навіть у Китаї його очищують… Це справжня загадка…
— Тобто ця сволота повинна була сама його виготовити, — буркнув Мокк. — Іншого виходу немає…
— Є, — замислився Лазаріус. — Цей опіум може бути давнім. Дуже давнім…
— Наскільки давнім? — запитав Мокк.
— Знаєте що, — Лазаріус із помітним задоволенням підставив свою лисину під промені сонця, що пробивалися крізь шибку, — історик з мене поганий, але мені здається, що приблизно в середині дев’ятнадцятого століття Англія і Франція вели з Китаєм так звані опіумні війни. Після цих воєн якість наркотику значно покращилася. Він містив близько двадцяти, а не тридцяти чи сорока алкалоїдів, як виявлений в Ервіновому тілі. Це звучить абсурдно, але, можливо, опіум, яким отруїли Ервіна, виготовлено до 1850 року?