Місяць кінчався. В останні дні приїхав начальник з картами, і вони почали уточняти місце переходу кордону. Горелл наполіг на афганському варіанті. Правда, цей варіант потребував фізичних зусиль, але зате здійснити його було легше. На радянському боці йшло велике будівництво міст і селищ, загони геологів створювали карту грунтів. Усе це означало пересування людей, безперервне, масове, в якому легко було сховатись одній спритній людині.
За два дні до під'їзду Горелл заявив, що хоче побувати в місті.
Лікар сказав, що фізичний стан Горелла чудовий і невелика випивка на дорогу не пошкодить. Скоріше навіть піде на користь, розрядить нервове напруження.
Начальник поморщився, але відпустив.
Автобусом Горелл приїхав до центра.
Це було велике європейське місто. Одне з найкрасивіших міст Європи.
В рожевому вечірньому небі пливли грифельні хмари. Пахло асфальтом, парфумами і зів'ялою травою. Горелл повільно йшов у натовпі, і юрба витиснула його на площу, де тривожно гуділи тролейбуси і дрімали сірі обвітрені леви з людськими обличчями. Хлопчик у шотландській спідничці випустив із рук зелену повітряну кулю, вона пружно піднялася навскіс над площею і захиталась у повітряних потоках. Люди на площі глянули на мить в небо. Високий сивий чоловік тягнув за собою хлопчика в сльозах, розмірено вичитуючи йому.
— Кожен може зробити помилку! Але плакати на вулиці? За це ти не підеш у гості до маленької Софі…
Горелл повільно посувався в натовпі. Потім він стояв на зупинці тролейбуса. Вдалині світився купол старої церкви, небо темніло. Горелл намагався викликати в собі хоч яке-небудь бажання. Піти в найкращий ресторан міста і пообідати. Зайти в бар, випити чогось міцного. Піти у вар'єте, в театр. І не міг.
Білява кароока дівчина пройшла мимо, заглянувши в обличчя Гореллові. У неї була красива широка хода, і вона гарно тримала голову. Пройшовши, вона оглянулась і навіть усміхнулася куточками рота, але Горелл одвернувся, не відчуваючи нічого, крім роздратування.
З жінками треба розмовляти. Треба розповідати про себе. Горелл не міг більше розповідати про себе.
Йому доводилось надто багато брехати про себе, і тепер він сам іноді не знав, що було правдою. Напружуючи пам'ять, він згадав великі засклені простори. Сходи, коридори і салони великих готелів, у яких жінка, що називала себе його матір'ю, наймала найдешевші номери під дахом, де було завжди дуже жарко або дуже холодно, залежно від сезону, і не текла вода в умивальниках. Мати йшла на цілі дні в справах, і вечорами її не було теж, а він проводив час із підлітками — ліфтерами і посильними. Іноді його кликали в номери нудьгуючі жильці, і там він бачив багато дивних людей і подій.
Потім… Та ні, нічого вартого уваги в його біографії потім не трапилось. Просто одного разу мати не повернулась у готель. Він сяк-так прожив тиждень, харчуючись подачками, а потім його привели в контору готелю, і там по акту, підписаному службовцями, наче вазу чи килим, передали представникові приюту святої Катерини.
А втім, усе це нецікаво. Коли Горелл опинився в університеті, в його душі все було запаскуджено і отруєно.
Хтось платив за його навчання, харчі й одяг. Горелл не дуже цікавився, хто і чому. Вже на другому курсі він одробляв за все, що йому давали, виконуючи доручення поки що в стінах університету.
Існування без мети, без дружби на безіменні подачки остаточно розтлило його. В сімнадцять років Горелл перестав думати про майбутнє.
Закінчивши університет посередньо, як і вимагалось від нього, нічим не вирізняючись серед інших студентів, Горелл перейшов у розпорядження розвідувального бюро.
Про те, що було далі, Горелл не любив згадувати. Останніми роками навіть його залізна психіка почала здавати. Він міг існувати тільки в обмеженому просторі абсолютно конкретного бажання. Або виконуючи завдання. Перебуваючи на завданні, він рухався, думав, жив, скоряючись чужій волі. Але завдання кінчалось, і починалися страшні інтервали часу, нічим не заповнені, — інтервали, коли щось оживало і боліло в мозку і доводило іноді до думок, які навіть Гореллові здавалися божевільними.
Юнак у новому білому плащі, захопившись розповіддю дівчини, штовхнув Горелла і не встиг вибачитись. Горелл повернувся в його сторону всім корпусом, ніхто не помітив, як піднялась його рука, але юнак уже корчився від короткого жорстокого удару, а Горелл з огидою дивився на його потилицю, темнозолотисту, по-хлопчачому кучеряву. Розігнувшись, юнак рвонувся вперед, але дівчина повисла на його руці: вона бачила затуманені очі Горелла, що стали зовсім плоскими в глибоких орбітах, і зрозуміла, — що другим ударом він уб'є.