Миша, Коротков і Кубиков спустились по сходах і вийшли на вулицю.
— Цікаво! — сказав Кубиков, спинився і почав шарити в кишенях, шукаючи сигарети.
— Проходьте, проходьте, будь ласка! — настійливо сказав Кубикову шофер грузовика, який оглядав на краю тротуару зняту з колеса камеру.
— Що таке? — не зрозумів Кубиков і накокошився. — Що йому від мене потрібно?
— Ходімо, Ігоре Олександровичу: це наша людина! — поспішно сказав Миша, беручи під руку Кубикова. — Там, далі покуримо.
Мовчки вони дійшли до Ермітажу і сіли в машину.
Смирнов вийшов з квартири Юлі останнім. Він затримався на порозі, окинув поглядом усі речі, до яких доторкувались, і, полегшено зітхнувши, зачинив за собою двері.
Він не знав, що в цей час капітан Захаров уже лежав у траві з розрізаними легенями. Він не знав також, що Горелл ніколи більше не прийде в квартиру Юлі, не доторкнеться до чемоданчиків…
Уся ця складна операція, що потребувала величезного напруження багатьох людей, була зроблена даремно…
Втомлені, притихлі і винуваті, прибули у відділ учасники останньої операції в справі Горелла.
Захаров ще дихав, коли до нього підбігли. Трохи далі в алеї знайшли хлопчика. Виявилось, що в нього зламано два ребра. Він не плакав навіть тоді, коли його оглядав хірург, і не міг вимовити й слова. Вираз жаху і недовір'я ніби примерз до голубих, широко відкритих очей хлопчака. Лікарі визначили нервовий шок.
Захаров не приходив до пам'яті. Йому перелили кров, скликали консиліум і ждали кінця, бо надії на врятування пораненого не лишилось.
Учасники операції доповіли про свою невдачу генералові і Смирнову. Крім Захарова, не повернувся у відділ Берестов. Він відстав під час погоні або з ним трапилась біда.
Відпустивши людей, Смирнов стурбовано поглянув на генерала.
Піймавши його погляд, генерал сказав:
— А що інше міг зробити Захаров? Ні, Гарасиме Миколайовичу, вчинок капітана — свідчення сили нашої, а не слабкості.
— Я дуже радий, що ви так гадаєте! — швидко сказав Смирнов і полегшено зітхнув. — Знаєте, ми ж тільки почали разом працювати! Дуже важливо, коли розумієш один одного… Є якості, товаришу генерал, які вже настільки міцно вросли в характер радянської людини, що знищити їх можна тільки разом з людиною…
— Так! — погодився. генерал. — Ви праві. Звичайно, зараз вони інколи на цьому грають. Але в результаті, Гарасиме Миколайовичу, завжди програють! От Берестов мене непокоїть! Він же дуже справна людина! Що могло з ним трапитись?
Близько трьох годин ночі черговий по відділу зняв телефонну трубку.
— Вибачаюсь! — сказав немолодий жіночий голос. — З вами говорять від товариша Берестова.
— Слухаю вас! Слухаю вас, громадянко! — поспішно сказав черговий. — Записую, говоріть!
— Товариш Берестов просить, щоб якнайшвидше прислали людей на Піонерську вулицю до будинку номер двадцять один…
— Повторіть, будь ласка!
Жіночий немолодий голос старанно повторив адресу.
— Все!.. — сказала вона. — Більше він нічого не сказав. Тільки ви вже постарайтесь! Дуже просив. Будьте здорові, до побачення.
Черговий подзвонив у гараж, викликав машину і набрав номер домашнього телефону полковника Смирнова.
— Наш відсталий привіт з дороги прислав, — сказав черговий. — Жаліється, що одному скучно…
— Нехай група виїжджає! — сказав Смирнов. — За мною також пришліть машину!
Того ранку, коли Горелл пішов на побачення з Захаровим, Юля умовила себе, що все обійдеться, все буде гаразд. Треба тільки бути веселішою, більше бачитись з людьми і брати від життя все, що воно може дати.
Це рішення Юля прийняла під душем і тут же почала готуватись до нового життя. Вона по-новому зачесала волосся, пригладивши його бріоліном і щіткою, наділа тільки що пошите плаття з прохолодної тканини бузкового кольору і почала розмірковувати, куди б їй податись до повернення Горелла.
У прихожій подзвонили.
Горелл цілою серією страшних оповідань про випадки пограбування самітних легковажних жінок, що живуть в ізольованих квартирах, привчив Юлю ретельно допитувати всіх відвідувачів.
Юлі відповів жіночий голос.
— Здрастуйте, товаришко Харитонова! Я ваша сусідка по будинку з двадцять другої квартири. Відчиніть, будь ласка.
Юля відчинила двері. Перед нею стояла усміхнена жінка… але Юля не помітила її обличчя! Юля побачила туфлі на ногах у жінки, і під грудьми у неї відразу стало болісно і холодно…
Про такі туфлі Юля мріяла все своє життя! Малинові, з найм'якшої шкіри, з товстою обтічною підошвою і каблуком, вирізаним з одного куска пробки! Юля ще раз подивилась на лінію носка і відчула ненависть до цієї щасливої, усміхненої жінки. Кожен може усміхатись у таких туфлях!