— Раніше — ні, зараз я про це подумала! — сказала Дівчина і ледь усміхнулась. — Там, де багато чесних, хороших людей, жменька мерзотників не може перемогти… Правда ж?
— У нас, в органах, люди звичайні! — відповів Смирнов. — Такі, як і в усій країні. Тільки вимагають від нас більше, оце і вся різниця. А тепер давайте говорити про вашу справу. Про що ви хотіли порадитись?
— Зараз я вам усе розповім! — сказала дівчина полегшено. — Я давно хотіла прийти, але мене спиняли всі ті речі, про які ви говорили і про які я не вміла думати…
— Не вважали себе зобов'язаною думати! — виправив Смирнов. — Уміння для цього багато не потрібно. Так я вас слухаю! Звуть мене Гарасим Миколайович!
— А мене — Кіра… — сказала дівчина, закусила губу, і в її очах, тільки-но ясних і спокійних, з глибини погляду піднялось щось таке, що насторожило Смирнова. Так дивляться люди, які вже призвичаїлись до постійного і сильного фізичного болю.
— Гарасиме Миколайовичу, ви вірите, що можна розлюбити близьку людину за те, що вона зробила поганий вчинок? Я не вірю. Якщо люди так говорять про себе, вони брешуть іншим. Якщо людина так думає, вона бреше собі.
Я прийшла тому, що люблю свою матір. Може, їй ще можна допомогти. Вона ж злочинів не вчиняла. Просто — безвольна, нещасна людина, яка не зуміла побудувати своє життя.
У моєї мами є один «пунктик». Перший її чоловік, якийсь Кирило Мещерський, був під час непу дуже багатим. Я так і не зрозуміла, чим він займався, — інколи мати каже, що він адвокатував, інколи називає його інженером. Але вона глибоко переконана, що жила по-справжньому тільки в той період, як була його дружиною. «А після нього, — каже вона, — я не жила, а існувала…» Навіть мене на честь нього назвала Кірою. Безглузде, лялькове ім'я, терпіти його не можу.
Все лихо в тому, що моя мама була дуже вродливою. Такою гарною, що дивишся на її давні фотографії і не віриш, що це зображення звичайної жінки. Схоже на картину. А більше, Гарасиме Миколайовичу, у неї за душею нічого не було й немає: людина вона дріб'язкова, сварлива, несправедлива. Можливо, негарно так говорити про матір, але що правда — то правда!
У мами було багато чоловіків. Мін батько найпорядніший. Він командував артилерійським полком і загинув під час війни під Варшавою. Вони розлучились через маму, звичайно, коли мені сповнилось три роки. Кожного разу, коли батько приїжджав у Москву, він заходив до нас, кілька годин мовчав, потім прощався з мамою, і я йшла його проводжати. Ви знаєте, він завжди показував мені в Москві щось цікаве. Одного разу повів до свого друга в Ленінську бібліотеку, у відділ рукописів. Батько поїхав, а я й до цього часу ходжу до його друга, тільки вже додому. Він найстаріший реставратор рукописів. От я до нього прийду, він мене посадить у куточку, дасть лупу, якусь незвичайну книжку, і я годинами розглядаю нарисовані букви, заставки, ілюстрації, зроблені багато років тому людськими руками, а він мені розповідає про цих людей так, наче жив з ними. А ще одного разу батько повів мене до викладачки консерваторії, я також і в неї буваю до цього часу, хоч у мене й немає здібностей до музики. Просто приходжу і слухаю, як вона грає. У неї в квартирі багато квітів, мало меблів і завжди є люди. У мене там на підвіконні є моє місце, і вона нічого туди не ставить, а я приходжу, забираюсь в амбразуру з ногами, слухаю, дивлюсь на Москву, і так не хочеться потім іти додому!.. Їздили ми з батьком на завод «Машинобудівник» до майстра, у якого він колись працював слюсарем, і вони якось влітку взяли мене з собою в село, де я пробула до самої осені. Їздили ще до різних батькових товаришів по службі, і всюди з ним було цікаво і гарно. Перед тим як зі мною попрощатись, батько вів мене в магазин, щоб я вибрала собі подарунок. І з ним я завжди вибирала що-небудь дуже красиве. Я рада, що батько розвівся з мамою, друга його дружина хороша жінка, а мама б його засмикала. З нею ніхто не може ужитися, оце тільки я та останній чоловік, і то через те, що не живе з нею в одній квартирі.
І мені і маминим чоловікам життя зіпсував Кирило Мещерський. Як це робилось? А ось як.
Якщо мама одержувала гроші, то, перелічивши їх, вона завжди повторювала, що це нужденні копійки, а от гроші їй приносив тільки Кирило. Тисячі! Якщо вона купувала пальто, то обов'язково говорила при цьому, що Мещерський зірвав би з неї цю злиденну ганчірку. При Мещерському вона носила тільки дорогоцінні хутра, при Мещерському у неї була дача в Ялті, брильянтові сережки, машина — і так без кінця, з будь-якого приводу на докір нам, тобто мені і маминим чоловікам, згадувався Мещерський.