Коли злочинці під надійною охороною були посаджені в машини, а полковник Смирнов, готуючись сісти в свою машину, закурив і вже ступнув з тротуару до машини, до нього підбігла огрядна жінка в білому халаті і схопила Смирнова за руку.
— Це правда, що в нас затримали диверсанта? — випалила вона. — Я завідуюча приймальнею… Це правда?
— На жаль, правда! — сказав Смирнов і сів у машину.
— Так це ж пан Робертс! — скрикнула завідуюча, розглянувши у півтемряві машини зелене від жаху обличчя Робертса. — Боже мій, боже мій, це ж він і є! У нас його дочка і дружина! Він написав подяку нам у книжці відвідувачів! Він написав такі хороші слова про лікарню, про країну… Як же це так?
Машина вже зникла за рогом, вливаючись у загальний потік на магістралі, а завідуюча все тупцялася на тротуарі і, пригладжуючи волосся, що вибилося з-під косинки, щось примовляла.
І ось полковник Смирнов зустрівся з Гореллом. Але тепер перед ним сидить саме той, кого він так наполегливо шукав.
Що переконало Смирнова?
Весь вигляд Горелла — стривожений і самозадоволений, нахабний і боягузливий.
: — Я повинен вас поздоровити з чудовим класом роботи! — сказав Горелл, розтягуючи нижню губу в посмішку. — За все життя я був арештований тільки тричі.
— Вас арештовували п'ять разів, — виправив полковник, перегортаючи свої замітки, приводячи в порядок матеріали для допиту.
— Як розвідник я був арештований тричі! — в свою чергу уточнив Горелл. — Ви непогано інформовані! — зневажливо сказав він. — Ті два арешти…
— Про ваші карні злочини мова йтиме в свій час! — перебив полковник, поглянув на Горелла і той одвів очі покірно і швидко, як одводять очі тварини під поглядом людини.
— Я повинен попередити! — різко сказав Горелл, з усіх сил намагаючись утриматись на позиції безтурботної незалежності. — Моєю дальшою долею буде займатись майор Даунс з генерального штабу військ! Прошу зв'язатись з ним через посольство у Москві. Він зробить свої пропозиції…
Полковник Смирнов ледь помітно полегшено зітхнув. Так, немає ніяких сумнівів у тому, що це Горелл. Ось він уже почав торгуватись…
— Ми не будемо зв'язуватись з майором Даунсом, — спокійно відповів Смирнов. — Ми не торгуємо злочинцями, як це роблять деякі держави. Ми їх ловимо і судимо. Вашою долею займеться суд, як тільки закінчимо слідство.
— Але… — Горелл відверто стривожено відгриз і виплюнув кінець папіросного мундштука. — Але це елементарно! Який смисл мене розстрілювати або тримати у тюрмі? Я можу згодитись! Давайте ваші пропозиції! Ви переможець, отже я не буду торгуватись надто довго… Клас моєї роботи вам відомий.
— Ви нам не потрібні! — коротко сказав полковник. — Ми даремно витрачаємо час. Як ваше справжнє ім'я?
— Тобто як «не потрібен»? — зі злістю і страхом вихопилось у Горелла. — Ви збожеволіли! Я не потрібен? Я не бажаю більше розмовляти з вами. Я вимагаю побачення з вашим начальством! Вам я відмовляюсь відповідати…
— Добре! — охоче погодився полковник і потягся до кнопки дзвінка… — Я повідомлю про ваше бажання керівництву…
— Почекайте! — швидко сказав Горелл. — Ви мене не зрозуміли. А я не розумію вас. Я не потрібен вам як розвідник. Чого ви добиваєтесь?
— Ваша доля як злочинця скінчена! — з терпеливою огидою пояснив Смирнов. — Вами тепер займеться суд. Не буду брехати навіть для того, щоб полегшити свою працю. Ваше майбутнє не уявляється мені благополучним. Ви завдали надто багато лиха…
Горелл подивився на полковника і надовго замовк. Обличчя його на очах змарніло.
Минав час.
Полковник виписував щось із папки. Десь за стіною сухувато постукувала друкарська машинка. Працьовито гудів ліфт.
Минуло півгодини.
Горелл мовчав.
Полковник подивився на годинник і знову потягся до кнопки дзвінка.
— Почекайте! — різко і прохально сказав Горелл. — Я чомусь вірю всьому, що ви говорите. Це, звичайно, безглуздо, але я нічого не можу зробити. Мене розстріляють? — тремтячим голосом спитав він, і рот його знову обм'як.
— Мабуть, — кивнув полковник, нахиляючись до паперів, щоб не бачити спотвореного страхом обличчя Горелла.
— Але що-небудь можна зробити! — борючись з приступом страху, сказав Горелл. — Адже завжди можна щось зробити! Скажіть мені — що? Я вірю вам! Я зроблю все, що ви скажете!
Полковник промовчав.
— А якщо я все розповім? — з надією запропонував Горелл. — Все, розумієте? Я багато дечого знаю! Я такі речі знаю, до яких вам ніколи не докопатись! А я розповім! Навіщо вам пропускати нагоду?