Кілька разів у ці важкі дні полковникові дзвонила Кіра Прейс і просила дозволити побачення з матір'ю.
— Повідомте їй, що завтра ми дамо побачення! — сказав, нарешті, полковник Смирнов Берестову. — Нехай приходить на одинадцяту ранку.
— Здрастуйте, Кіро! — привітно сказав полковник, коли вона увійшла, схудла, у темному платті, яке стало надто широким для неї, і мовчки, кивнувши на привітання, сіла у крісло біля стола. — Зараз ви зустрінетесь з Аделіною Савеліївною. Дати вам папіросу? Адже ви при мені не соромитесь курити.
— Ні, спасибі! — суворо сказала Кіра, витримуючи погляд полковника. — Я нічого від вас не хочу.
— Як вам завгодно! — знизав плечима полковник, і поки не ввійшла Аделіна Савеліївна, обоє вони мовчали і думали про своє.
Увійшовши, Аделіна Савеліївна криво усміхнулась дочці, з цікавістю подивилась на полковника і мовчки сіла в крісло поруч з Кірою.
— За правилами я повинен бути присутнім на побаченні, — сказав Смирнов. — Але я хочу, Кіро, щоб у розмові з Аделіною Савеліївною ви почували себе зовсім вільною і спокійною. Ви будете говорити наодинці.
— Я не просила вас про це! — не повертаючи голови, сказала Кіра. — Я не хочу ніяких послуг.
Полковник вийшов.
Він повернувся через півгодини.
Червона, збуджена Аделіна Савеліївна прикурювала свіжу сигарету від ще не згаслого недокурка. Кіра, скрутившись у клубочок в кріслі, трималась пальцями за скроні і безпомічно дивилась на двері.
— Це не вона! — сказала Кіра полковникові. — Не мати!
Полковник мовчав.
— Ні, звичайно, я говорю дурницю! — продовжувала Кіра. — Ця жінка — моя мати. Ні, я все розумію, вона божевільна. Не в тюрмі її слід тримати, а в лікарні!
— Ідіотка! — чітко вимовила Аделіна Савеліївна. — Ознакою божевілля вона вважає мою байдужість до неї. Що ж, я її не люблю, взагалі не люблю дітей. Кіру я не чекала, вона зіпсувала мені найкращі роки життя. Ну буває ж, що людина, скажімо, не любить гречаної каші? А я не люблю дітей. Що тут незрозумілого?
— Бог з нею! — втомлено сказала Кіра. — Любить не любить. Я повинна була це зрозуміти раніше. Моя вина. Але все інше? Ти, мамо, дуже зла! Ти наговорила мені всі ці речі, щоб злякати, щоб завдати болю. Або ти божевільна…
— Ну, мені все це набридло, — нетерпеливо кинула Аделіна Савеліївна. — З мене досить родинного побачення!
Вона встала, але, вловивши щось в очах полковника, сіла і вичікуюче подивилась на нього.
— Тому що інакше бути не може! — продовжувала з тривогою Кіра. — Не могла ж ти серйозно признаватись мені, дочці, в тому, що всі ці роки шпигувала і зраджувала?
— А навіщо запиратись у тому, що й без мене вже викрито? — діловито кинула Аделіна Савеліївна і знову розкурила сигарету.
— Ні, почекай! — Кіра розгублено озирнулась на Смирнова і знову повернулась поглядом до матері. — Скажи, що ти думала, повідомляючи мені ту адресу? На що ти розраховувала зараз, коли попросила мене зробити підлість? Ти не чекала моєї появи на світ. Ти мене ніколи не любила. Все життя ти займалась своїми підленькими дільцями і більше нічим не цікавилась! Але в мене є родина, вона виростила мене, дала мені здоров'я, освіту… Нехай мати моя виявилась виродком, але дитинство було! Я, як усі діти, учила вірші, гралась, їздила в піонерські табори, мріяла, переходила з класу в клас і, головне, була щиро переконана, що я щаслива! І тепер у тебе вистачило підлоти вимагати, щоб я зрадила свою рідну сім'ю! Ти цього чекала? Так, значить, ти — страховище!
— Я прошу закінчити побачення! — твердо сказала Аделіна Савеліївна.
— Зараз вас виведуть, — відповів полковник Смирнов, підвівся, налив води у склянку і подав Кірі. Вона взяла склянку обома руками і все-таки розхлюпала воду на коліна.
— Не можу! — сказала вона через секунду, ставлячи склянку на стіл. — Ковтати не можу. Щось сталося з горлом.
— Це пройде! — сказав Смирнов і вийняв з папки, яка лежала перед ним на столі, великий пергаментний конверт. — Громадянко Прейс, — звернувся він до Аделіни Савеліївни, — на попередньому слідстві ви показали, що займались шпигунством під тиском якогось Мещерського.
— Він не якийсь. Він російський дворянин, Кирило Володимирович Мещерський, — з викликом відповіла Прейс. — І я виконувала його просьбу не під тиском, я була щаслива служити любимій людині.
— Хочете знати правду? — різко спитав Смирнов, розкриваючи конверт.