Стихли його кроки в коридорі, і Смирнов заходився приводити в порядок записи, зроблені за день.
Так, слідство закінчувалось. Власне, це, звичайно, формальне визначення. Горелл сказав майже все. Матеріал згрупований, перевірений по всіх пунктах обвинувачення. Незабаром злочинець стане перед закритим судом. Закритим, тому що кожний пункт обвинувачення потягне за собою дальшу копітку, складну роботу. Адже багато хто з тих, про чию злочинницьку діяльність розповідав Горелл, ще на волі, на нашій землі і за межами країни. Справа не тільки в тому, щоб викрити й ізолювати злочинців. Найважливіше для спокою і безпеки народу — виявити і вилучити злоякісні парості опуху. Попереду ще багато роботи… А позаду — не тільки самі збитки.
Ось про це думав полковник Смирнов. Ні, не тільки самі збитки і прикрості позаду!
Недовго лишилось прожити старому Воскобойникову. Але ті небагато років, які доведеться йому прожити, він проживе чесною людиною. Смирнов у цьому не сумнівався.
Важке випробування випало на долю Кіри Прейс. Дівчина прозріла від душевної сліпоти, зрозуміла, що кожний з нас відповідає за своє життя і вчинки близьких. А головне, вона зрозуміла, що скільки б не ухилялась людина від виправлення своїх провин і помилок, вони заявлять про себе, і чим далі ухилятись, тим сильніше заявлять!
«Нічого! — думає Смирнов, згадуючи відкритий, палкий погляд Кіри. — Така виправиться. Основа добра! І урок дістала хороший!»
Смирнов пригадує, з яким болісним соромом розповідав шофер про те, як спокусили його «ліві легкі дві сотні». Смирнов дозволив Берестову сказати юнакові, для кого він порушив правила. Нічого, нехай помучиться! Йому ще доведеться свідчити на суді. Нелегко буде вийти і признатись у тому, що чужак купив тебе за дві сотні. Багато передумав і передумає хлопець. І ніколи більше не спокуситься легкими карбованцями!
А як гірко, надривно плакала в кабінеті Смирнова дівчина Віра, яка дала притулок Гореллу у своїй хаті на одну ніч!
— Як я тепер житиму? — все допитувалась вона у Смирнова. — Всі знають, що я пропаща! А я не хотіла, — повторювала вона, — слово честі, я не хотіла, товаришу начальник, щоб у мене так життя склалось! Один раз не повезло, і чим далі, тим гірше…
— Тому що ти поступаєшся перед невдачами! — сказав Смирнов дівчині. — Ти знаєш, що таке невдаха?
— Що? — пожадливо відгукнулась Віра, підводячи до Смирнова обличчя, мокре від сліз. — Що, товаришу начальник?
— Невдаха — це людина з однією неприємністю, але затяжною. Так, так, це вже у мене перевірено! — кивнув Вірі полковник. — Ось ти цю неприємність повинна перемогти, зламати, і тоді побачиш, як славно піде життя!
— Виїхати б мені! — мляво сказала Віра. — Куди-небудь далі, де не знають…
— А що ж, це діло! — погодився полковник. — Їдь, станеш чесно працювати — з усіх кінців друзі будуть! Це вже завжди так у колективі. Не скривдять.
— А ви допоможіть мені хороше місце знайти, куди їхати, — нерішуче попросила Віра.
— Допоможу! — охоче погодився Смирнов. — Я тобі після суду напишу листівку і в ній скажу, куди звернутись. А ти поки що спеціальність набувай. На перший час хоч би якусь просту, — недобре з пустими руками у колектив їхати. А там коріння пустиш — учитись почнеш…
Що ж, дуже можливо, повернеться доля Віри на повий, хороший лад. Поки що дівчина дотримується своїх слів, вступила на курси штукатурів… Далі видно буде.
Полковник зім'яв і спалив аркуші з замітками у попільниці.
Тепер протягом кількох днів буде перерва у слідстві. За цей час можна буде опрацювати протоколи, подумати над ними, віддихатись. Смирнов у думці згадав кількість відкладених у зв'язку з слідством справ і зрозумів, що віддихатись не вдасться.
У всякому разі хоч би два дні! Тільки на два дні послабити напруження. Це потрібно, тому що під вечір починає боліти ліва скроня і потилиця. Треба провести хоч один вечір із синами і дружиною. Смирнов встав із-за столу і підійшов до вікна.
Насувається осінь. Це помітно по рівному холодку і спокою в тінях і фарбах. І ще з того, що на даху сусіднього будинку сонно бродить покрівельник у синій майці, у чорних футбольних трусах і у валянках. А голова, що стирчить у слуховому вікні, явно належить кербудові. Осінь — значить скоро відпустка!
Смирнов згадав сірі бетонні доріжки аеропорту, стовпи прожекторів, що погойдуються, і той особливий неспокій, з яким на довгий строк відриваєшся від роботи і близьких.
А потім літак відірветься від землі, з-під крила вбік шарахнуться дерева й будинки, і години з півтори всі в літаку мовчатимуть і дріматимуть.