Пізно ввечері Смирнов доповідав генералові.
Генерал був новим начальником, недавно призначеним у Комітет державної безпеки. Смирнов ніяк не міг звикнути до його молодості і, доповідаючи, з інтересом поглядав на нього. Тридцять п'ять років, дві Золоті Зірки, одержані в мирний час, загоріле обличчя…
В свої п'ятдесят років Смирнов повністю відчував трудність дорученої йому роботи. Всупереч сподіванням ця трудність з роками зростала. Читаючи чи слухаючи донесення, Смирнов уже мимоволі в першу чергу вдумувався не в самий факт, а в думках прикидав обсяг справи, простежував слабкі місця, і саме повнота досвіду, яка одразу розкривала всі труднощі, заважала іноді рискнути там, де потрібен був риск, спонукала зволікати…
Ось чому його не висунули на підвищення. На посаду, яку він, здавалося б, мав усі підстави зайняти, прибув веселий і ввічливий молодий генерал.
Смирнов розумів, що начальство вирішило правильно, і не відчував образи. І ця здатність бути об'єктивним навіть у такому дражливому для себе випадку примушувала полковника особливо відчувати свій вік.
— У мене не було ніяких даних! — говорив Смирнов. — Подумав: а чи Цванцік не зустрічався з Гореллом? Тинявся ж по світу! Я поїхав до нього в тюрму, поговорив, виявилось — зустрічався! Одного разу, — розповідав Смирнов далі по своїх записах, — зв'язковий Цванціка, артист вар'єте Лайхтер, повідомив, що з ним хоче зустрітись якась висока особа, судячи по опису, — Горелл. Зустріч відбулася вдень у саду духовної семінарії в Кракові вісім місяців тому. За словами Цванціка, «особа» запропонувала йому зробити диверсію на будівництві Палацу культури у Варшаві. Цванцік категорично відмовився.
— Бреше! — озвався генерал. — Просто злякався.
— Я саме так і розцінив цей момент! — згодився Смирнов. — Далі. Через тиждень Цванцік і Лайхтер під час наступної зустрічі напились, і Лайхтер почав осуджувати Цванціка за боягузтво, за те, що він не зумів сподобатись «особі». Сказав, що ця зустріч могла вирішити кар'єру Цванціка. Потім він почав хвастатнся своєю обізнаністю. Виклав йому відому «концепцію» про «центр і басейни». Заявив, що розвідувальні органи тепер переключаються на терор і диверсію…
— Це ми знаємо! — похмуро перебив генерал. — Завжди займалися вбивствами і диверсіями, що ж тут «переключатися»?
— Лайхтер твердив, що все це йому розповів якийсь Стефен Горелл, крупний розвідник…
— Вони всі про це зараз базікають! — сказав генерал. — Я вчора в одному матеріалі зустрів фразу: «В світі немає більше нез'ясованих питань. Є тільки невідкладні справи». Так ось, Гарасиме Миколайовичу, треба діяти! — сказав генерал, закриваючи папку і відкладаючи її. — Далі зволікати небезпечно. У мене склалося враження, що вигадка з диверсією на будівництві Палацу культури у Варшаві — трюк! Якби Горелл справді планував диверсію, він розкрив би завдання Цванціку тільки в самій Варшаві. Горелл для чогось знайомився з Цванціком і спробував його реакцію на гадану диверсію. Взагалі, Гарасиме Миколайовичу, ви звернули увагу на те, що Горелл весь час цікавиться «кадрами»?
— Так, я думаю про це, — кивнув Смирнов.
— Ні, справді! — пожвавився генерал. — Візьмімо його діяльність у Сосновську! Чим він займався в гестапо? Явно шукав і підбирав якихось людей! І, мені здається, не розвідників! Нам би з вами хребетик його намацати, одразу легше стане. Ні, гляньте, як виходить! Діяльність у Сосновську — кадри. Де його зустрів Крюгер? У Харта, за повідомленням Штарке. А ми ж знаємо, що Харт і досі продає інформацію про європейських діячів науки. Отже, знову питання кадрів? Зустрічі з Цванціком, знову знайомство, перевірка все той же інтерес до кадрів!
— Безпосередніх фактів поки що мало! — несхвально зазначив Смирнов. — Здебільшого все відбиття…
— Ми самі знайдемо прямі факти! — заперечив генерал. — Треба наступати, Гарасиме Миколайовичу! В такій справі вичікувальна позиція не підходить!
— Я, товаришу генерал, згоден наступати! — з ледве помітною досадою сказав Смирнов. — І, як тільки визначиться напрям…
— А ми самі визначимо напрям! — наполегливо зауважив генерал. — Обробка первинних даних закінчена?
— Закінчується, товаришу генерал!
— Поспішайте!
Здаючи чергове завдання полковникові Смирнову, Миша з повагою дивився на діло своїх рук.
На столі перед полковником лежала довідка про місто Сосновськ і його район з 1930 до 1941 року, надзвичайно акуратно зібрана і надрукована на машинці. В ній були списки установ, історія міста, карти, таблиці й багато інших даних.
Швидко переглянувши матеріал довідки, полковник узяв лупу і деякий час вивчав карту. Потім узяв список установ і заглибився в нього.
— Цілком пристойна довідка! — задоволено сказав нарешті Смирнов, швидко роблячи помітки на аркуші паперу. — До речі, знаєте, молодший лейтенанте, я ось переглядав тільки що список сільських шкіл у районі Сосновська і згадав… Довідайтесь у капітана Захарова, чи надійшла відповідь з адресного столу.
Коли Миша повернувся і приніс від капітана конверт, Смирнов швидко розпечатав його, прочитав лист і смачно закурив.
— Так… — сказав він, мружачись у клубах тютюнового диму. — Так ось, я згадав. Я ж теж учився в сільській школі. Одного разу вчителька звеліла мені прочитати вірші на шкільному вечорі. Я вивчив два вірші… — Смирнов ще раз прочитав лист з адресного столу. — Так ото, вийшов я, значить, перед народом і промовисто прочитав: «Птичка божия не знает ни заботы, ни труда, то как зверь она завоет, то заплачет, как дитя…» Тиждень у школу не приходив, соромився. Сідайте ближче, молодший лейтенанте. Ось так. Можете курити. Тепер дивіться сюди. Ви готували цю довідку кілька днів. Важко було і нудно, і ви не раз думали, що я формаліст, паперова душа, старий волокитник…
— Ніколи я не дозволив би собі так про вас думати, Гарасиме Миколайовичу… — палко сказав Миша.
— Ну, можливо, ввічливіше щось думали… Молодший лейтенанте, я хочу, щоб ви зрозуміли, яка дивовижна сила є у факті, якщо він точно, з любов'ю оброблений… Дивіться сюди! — владно сказав полковник. — Ось аркуш із повідомлення, яке зробила Марія Миколаївна Дорохова. З нього ми бачимо, що Горелл працював при гестапо міста Сосновська. Дорохова відзначає, що Горелл арештовував людей за якимсь особливим вибором… В чому суть цього вибору?
Ми знаємо з повідомлення Штарке, що Горелл навчався в Кембріджі на фізичному факультеті.
Він зустрічався з відомим у Європі шпигуном Хартом, який торгує інформацією про вчених.
Він зустрічався з Іохімом Цванціком, шпигуном з дипломом інженера-енергетика, який займався шпигунством саме в галузі енергетики.
Тепер слухайте, молодший лейтенанте! В списку установ Сосновського району того часу ми бачимо науково-дослідний енергетичний інститут. Керував інститутом талановитий вчений Федір Федорович Гордін. Він очолював у ті часи групу, яка успішно працювала в галузі вивчення атомної енергії. Коли фашистські війська вторглись у місто, Федір Федорович утік в партизанський загін і незабаром загинув.
Це на нього, як видно, полював Горелл. Намагаючись зібрати про Гордіна хоч які-небудь відомості, він замучив на допитах його батька, старого театрального перукаря Федора Івановича Гордіна. Горелл вважав, що Маша — дочка вченого. Але Маша щиро відповіла, що не знає такого, Горелл зрозумів, що вона каже правду, і викинув її з тюрми. Довідку про сім'ю Гордіних підібрав капітан Захаров. Мені одразу здалося важливим вияснити, що за людина старий перукар, місцезнаходження інституту встановили ви. От, молодший лейтенанте, яка красива сила криється у фактах! Тепер у нас з вами вже є деяке відчутне уявлення про фігуру пана Горелла…
— Що ж, будемо наступати! — задоволено повторив полковник. — То як же ми, по-вашому, розпочнемо наступ, молодший лейтенанте?
— Як? — Миша відкашлявся, широко розставив ноги і хоробро сказав: — Дуже просто, товаришу полковник!