Проти завгоспа техучилища було порушено кримінальну справу, і розслідування її я вів сам. Сьогодні вперше викликав його на допит. Мирсалімов виявився слизьким, як змилок. Розмова не принесла бажаного наслідку, і я відпустив його, порадивши добренько подумати.
За хвилину до кабінету зайшов, поскрипуючи протезами, Мамаразик-ака.
— Хашимджане, ви не образитесь, якщо я зроблю вам зауваження?
— Ні, що ви! Завжди радий вас вислухати.
— Здається мені, ви ще не досить підготовлені для допитів; а це діло не менш важливе і складне, ніж вистежування та затримання злочинця.
— Чому вам так здається?
— Я чув, як ви розмовляли з Мирсалімовим.
Я мовчав, не маючи сили одразу визнати його правоту.
— Так, ви не підготовлені, — вів далі пенсіонер. — Сьогодні не ви допитували Мирсалімова, а він допитував вас, довідався, що вам відомо, а що не відомо…
Мамаразик-ака сів на диван, далі попросив, якщо мені н важко, принести із сусідньої кімнати піалу холодного чаю, випив його, утер долонею рота.
— Так от, Хашимджане, слухайте першу заповідь мистецтва ведення слідства…
І Мамаразик-ака почав говорити. З його слів, слідчий нагадує полководця, який поведе війська на штурм ворожих пози цій. Полководець, як відомо, щоб одержати перемогу, повинен знати, бодай приблизно, кількість ворогів, їхнє озброєння, стан бойового духу, тактику; де розташовані головні сили а також умови поля битви, об'єкти, за які ворог триматиметься до кінця, хай то буде річка, висота чи маленький хутір. Отак і слідчий. Перш ніж почати допит запідозрених та свідків, він мусить досконало знати об'єкт, де стався злочин, систему відносин між людьми, їхні характери, звички, які недогляди чи недоліки на виробництві або в установі сприяли виникненню правопорушення. Аж тоді можна починати слідство, і лише тоді слідчий буде господарем становища, а злочинець затиснутий у кут.
Потім мій помічник розповів кілька випадків з власної практики і закінчив свою цікаву лекцію словами:
— Тому, Хашимджане, вам краще припинити допит Мирсалімова, аж поки досконало не вивчите обстановку в техучилищі, систему і способи крадіжки, самих злочинців, а також їхнє оточення і свідків… Вам неважко буде принести ще піалку чаю, бо в мене в горлі пересохло.
— Ви маєте рацію, — признався я, виконавши прохання свого помічника. — Я зрозумів, що не готовий ще вести слідство. Але ж я університетів не кінчав…
— Ще молодий, устигнете. Добре те, що одразу визнаєте свої недоліки. — Присьорбуючи чай, Мамаразик-ака вів далі, не поспішаючи: — На світі зустрічаються люди двох типів, яких треба остерігатися. Одні вважають себе всезнайками, а всіх інших — дурнями; вони ні в кого нічого не хочуть учитися. До другої, близької їм категорії, належать ті, що самі нічого не знають, але вдень і вночі повчають інших. Хашимджане, ви мені годитесь в онуки, тому, прошу, не ображайтеся, якщо іноді мене прорве, як-от сьогодні. А до якої категорії людей належу я — вирішуйте самі, — мій помічник лукаво усміхнувся.
— Ну що ви, навпаки, я вам дуже вдячний, — я підхопився з місця. — Якщо ви не проти, проведу вас додому.
— Хашимджане, не забувайте, що я схожий на стриноженого коня: доки ми доб'ємося додому — ого-го скільки часу пройде…
— Та я не поспішаю. Все одно мені немає куди себе подіти.
Я взяв Мамаразика-ака під руку, і ми помаленьку рушили в дорогу. Багато про що переговорили. Про природу злочину і про психологію злочинця. Мамаразик-ака розповів ще, як він кілька років тому їздив у Росію знайомитися з роботою міліції одного міста. Незважаючи на те, що населення в ньому разів у десять більше, фактів злочинності і порушень громадського порядку виявилося в кілька разів менше, ніж у нашому місті. Причина цього, на думку Мамаразика-ака, — давне переконання людей, що злочинець ні за яких обставин не втече від кари, що кожний хуліган і бешкетник одержить відповідну нагороду за свої «геройства». Крім того, порушники навіть більше боялися людського осуду і зневаги, ніж покарання.
— А у нашому місті поки що, — говорив далі Мамаразик-ака, — і злочинець, і хуліган намагаються уникнути кари, сховавшись за спиною інших осіб, впливових і авторитетних, і це їм частенько вдається. Та й людей ми недостатньо виховуємо в дусі розуміння радянської законності. Торік, наприклад, був такий випадок. Шкільний учитель викрив махінації директора. А обмежені люди стали соромити не злочинця, а того, хто його викрив.