«Останній обов’язок економки…» — думає Ходжес, і ця думка його зворушує, а водночас чомусь жахає.
— Я хочу вам подякувати, що приділили нам час, Ненсі. Я вас зараз відпу…
— Звичайно, там був отой підстаркуватий чоловік… — каже Елдерсон.
— Який чоловік?
— Я його кілька разів бачила біля номера 1588. Зупиняв машину коло бордюру і стояв на хіднику, просто дивився на будинок. На отой, що через дорогу і трохи вниз. Може, ви не помітили, але він продається.
Ходжес помітив, але не признається. Не хоче перебивати жінку.
— Якось він зайшов просто на газон і зазирнув у вікно з еркером — то було перед останньою великою заметіллю. Я думала, у нього такі собі оглядини. — Вона непереконливо сміється. — А моя мама, правда, казала про це «думкою багатіє» — бо він точно не скидався на людину, якій це по кишені.
— Не скидався?
— Ага. Він був у робочому одязі — знаєте, такі зелені штани і куртка тепла, залатана маскувальною стрічкою. Ну і машина в нього на вигляд дуже стара, на ній трохи ґрунтовку з-під фарби видно. Мій чоловік покійний це називав — «фарба бідняків».
— А ви часом не знаєте, яка то була машина?
Тим часом перегортає блокнот на наступний аркуш і пише: «ЗНАЙТИ ДАТУ ОСТАННЬОЇ ВЕЛИКОЇ ЗАМЕТІЛІ». Холлі читає і киває.
— Ні, на жаль, я на машинах не знаюся. Навіть кольору не згадаю — тільки оті плями ґрунтівки. Містере Ходжесе, ви певні, що тут немає помилки? — майже благально каже вона.
— Я би й радий сказати, що це помилка, Ненсі, але не можу. Ви дуже нам допомогли.
— Правда? — у голосі чути сумнів.
Ходжес дає Ненсі свій номер, номери Холлі і їхнього офісу. Просить виходити на зв’язок, якщо згадає що-небудь іще. Нагадує, що може виникнути інтерес у преси, бо Мартіну паралізувало у 2009 році через події в центрі, й нагадує, що Ненсі не зобов’язана все розповідати журналістам і телевізійникам, якщо не хоче.
Коли він кладе слухавку, Ненсі Елдерсон знову плаче.
Вони з Холлі йдуть обідати в «Сад панди» в сусідньому кварталі. Ще рано, і в залі вони практично самі. Холлі не їсть м’яса і замовляє китайську локшину з овочами. Ходжес любить гостру яловичину шматочками, але шлунок останніми днями такого не приймає, то він замовляє ягнятину «ма ла». Обоє їдять паличками — Холлі тому, що добре вміє, а Ходжес для того, щоб не поспішати й зменшити імовірність пообіднього вогнища в животі.
Вона каже:
— Остання велика заметіль була дев’ятнадцятого грудня. Погодники повідомляли, що на Урядовій площі сніг лежав шаром в одинадцять дюймів[11], а в Бренсон-парку — тринадцять[12]. Не те щоб надзвичайно товсто, але другий снігопад тієї зими — попередній — насипав лише чотири дюйми[13].
— Шість днів до Різдва. Десь тоді Дженіс Еллертон отримала «заппіт», як пригадує Елдерсон.
— А ти гадаєш — їй дав ту штуку той самий чоловік, який дивився на будинок?
Ходжес ловить шматок броколі. Вона має бути корисна, як і всі інші несмачні овочі.
— Не думаю, що Еллертон будь-що взагалі взяла б у чоловіка в куртці, заліпленій маскувальною стрічкою. Я такої можливості не виключаю, але навряд.
— Ти їж, Білле. Якщо я поїм усе своє швидше за тебе, то вийде, що я як свиня.
Ходжес їсть, хоча останніми днями апетит у нього слабенький навіть тоді, коли шлунок не влаштовує сцен. Коли шматок застряє в горлі, він змиває його чаєм. Мабуть, непогана думка — чай, здається, допомагає. Він думає про результати аналізів, які має побачити. Спадає на думку, що проблема може бути серйозніша, ніж виразка, що виразка якраз може виявитися найкращим сценарієм розвитку подій. Проти неї є ліки. А проти іншого — не дуже.
Коли він вже бачить дно на середині тарілки (але, Господи, скільки ж по краях полишалося), то відкладає палички і каже:
— Я виявив дещо, поки ти виловлювала Ненсі Елдерсон.
— То скажи.
— Я читав про ті «заппіти». Просто дивина, як оці електронні компанії з’являються — і раптом зникають. Як кульбабки навесні. Той «командер» не став аж надто популярним на ринку. Занадто простий, занадто дорогий, занадто складна конкуренція. Акції корпорації «Zappit» упали, і її перекупила компанія «Sunrise Solutions». Минуло два роки — і ця компанія теж збанкрутувала й закрилася. Що означає: «заппітів» давно вже нема і той чоловік, який роздавав пристрої, — якийсь шахрай.
Холлі швидко розуміє, до чого він веде.
— Тобто ота анкета — хвіст собачий. Щось таке, для, так би мовити, правдоподібності. Але ж той чоловік не намагався розкрутити жінку на гроші, ні?