— Нашенькому вже лучче, хоч він і не пише, що лучче. Та він і ніколи не жалівся, як і батько його покійний. Вони його в танкові. Може, і нічо, не то що в піхоті, на холоді.
Але потім її шепіт проник глибше у моє вухо, і я довідався про нові дивацтва Мальке, який тепер у кінці кожного листа, після підпису нашкрябував дитячі малюнки.
— Він раніше не малював. Хіба в школі, як вам що задали. А, ото глянь, посліднє написав, уже, правда, пом'яли. Всім же хочеться почитать.
І тітка Мальке показала мені його лист, відправлений польовою поштою.
— Ну, осьо, читайте.
Але я не читав. Просто тримав листа в руці без рукавиці. З площі Макса Гальба повіяв сухий вітер і нестримно закрутився довкола мене. Копнув моє серце і хотів відчинити двері. Семеро братів заговорили в мені, але жоден не писав мені листи разом із Мальке. І хоча сипонуло снігом, папір, на якому був написаний лист, продовжував біліти в моїх руках, хоча був грубим і сірим, дуже неякісним. Зараз я вже впевнено можу сказати те, що тоді відразу відчув і збагнув, щойно глянувши на листок паперу, мені не треба було роздивлятися його детальніше, бо ще до того, як я розгорнув папір і підніс ближче до очей, раптом збагнув, що черга дійшла і до Мальке — покручені кривулі під ретельно виведеними рядками, хоча і нерівними, бо папір був нелінованим. Вісім, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять неоднакових і нерівно набазґраних кіл, і на кожній із цих нирок — паросток, маленьке коло, формою схоже на бородавку, а від кожної з цих бородавок тяглася лінія до зовнішнього краю листка, виходила за межі перехиленої округлої ванни, з якої виростала. І всі ці танки, бо якими б не були ці малюнки безпорадними, але у кожному з них я без труднощів розпізнав російські Т-34, і кожен із них в одному місці, переважно поміж корпусом і баштою, мав знак поціленого снаряда, таку собі хрестоподібну бородавку. А оскільки реєстратор цих поцілень враховував деяку тупість людей, які розглядатимуть малюнки, то кожен із танків додатково був перекреслений великим синім хрестом, більшим за сам танк, усі чотирнадцять були перекреслені.
Не без задоволення собою я пояснив тітці Мальке, що тут, мабуть, ідеться про збиті Мальке танки. Але тітка зовсім не здивувалася такому поясненню, бо їй і раніше багато хто так говорив. Але вона все одно не могла зрозуміти, чому у кожному наступному листі намальована різна кількість цих танків, раз тільки вісім, а у передостанньому листі відразу двадцять сім.
— Пошта нікудишня стала. Але ви почитайте, що він пише. І про вас так, за свічки, та ми вже дістали пару.
Я пробіг листа лише краєм ока: Мальке дбайливо розпитував про всі болячки своєї матері і тітки, лист був адресований обом жінкам, питав про жили на ногах і болі в спині, хотів, щоб йому повідомили, як виглядає сад: «Урожай сливок знову був добрим? А як мої кактуси?» Потім кілька скупих речень про свою службу, яку він називав напруженою і відповідальною. «Звичайно, у нас теж є втрати. Але Діва Марія захистить мене і в майбутньому». А в кінці прохання до матері і тітки сходити до отця Ґузевскі і попросити поставити одну, або, якщо можливо, то і дві свічки біля вівтаря Пречистої: «Можливо, Пілєнц допоможе дістати свічки, їм виписують талони». Окрім того, він просив жінок помолитися святому Іуді Леввею, двоюрідному племіннику Богоматері, — Мальке знав усе святе сімейство, і замовити службу панахиду на покійного батька — «Він пішов від нас і не встиг потурбуватися про свою душу». У кінці листа були вже всілякі дрібниці, досить безпорадні описи природи і таке інше: «Ви не можете уявити собі, які тут бідні околиці, люди і їхні численні діти. Немає електрики і водогону. Часом хочеться замислитися над смислом, але, мабуть, так воно повинно бути. А якщо у вас буде настрій і гарна погода, то поїдьте поїздом до Брьозена, але тепло вбирайтеся. А коли будете там, то гляньте, чи ліворуч від входу до гавані, не дуже далеко від берега все ще видно палубні конструкції якогось затонулого судна. Раніше там була одна така розвалюха. її видно навіть неозброєним оком, а тітка до того ж має окуляри — цікаво, чи вона все ще там…»
Я сказав тітці Мальке:
— Можете не їхати туди. Баржа нікуди не поділася. І передавайте вітання Йоахіму, коли будете писати йому. Хай спить спокійно, тут нічого не змінилося, і баржу ніхто так просто не вкраде.
А навіть якби корабельня Шихау й купила колишній трал, точніше, підняла його з дна і переплавила на металобрухт або ж відремонтувала, це допомогло б Тобі? Чи перестав би Ти після цього малювати у своїх листах з польової пошти дитячі і точні контури російських танків, а потім закреслювати їх олівцем? А хто здав би на металобрухт Пречисту? Хто міг би зачарувати нашу стару добру гімназію і перетворити її на шпаківню? А кіт і миша? Бувають історії, які можуть закінчитися?