— Ну, хочеш, повтори.
Або:
— Хай хтось спробує зробити так само, як я.
Або:
— Ніхто з вас не може так, як я позавчора, — чотири рази підряд сплавав, заліз до самої середини аж до камбуза і витягнув консерву. Точно якась французька, там були жаб'ячі лапки, на смак майже телятина, але ви ж придурки, не хотіли навіть спробувати, аж поки я сам не з'їв півбанки. А потім я витяг ще одну, з солониною, і навіть відкривачку до неї, але та була зіпсована.
Ні, Мальке ніколи так не казав. Він робив незвичні речі, наприклад, діставав з колишнього корабельного камбуза кілька консервів із англійськими або французькими написами, а до них ще цілком пристойну відкривачку, мовчки у нас на очах відкривав усі бляшанки і тут же з'їдав щось, що вважав однією із жаб'ячих лапок, а його борлак під час жування виконував гімнастичні вправи; я забув сказати, що Мальке завжди багато їв, але при цьому залишався худим. Потім він пропонував нам напівпорожні консервні бляшанки, але не наполягав, щоб ми куштували. Ми дякували і відмовлялися, бо Вінтер уже від самого спостерігання за тим, як їв Мальке, змушений був стати на коліна на краю палуби і довго блювати, відвернувшись обличчям до гавані.
Ясна річ, що навіть після цих демонстративних публічних трапез Мальке отримував наші оплески, відмахувався, годував рештками жаб'ячих лапок і зіпсованою солониною чайок, які зліталися до нього, ще поки він їв, потім викидав порожні бляшанки в море, відганяв чайок, відчищав піском відкривачку, і тільки її Мальке залишав собі. Як і англійську викрутку чи амулети, час від часу він носив її на шиї, але не постійно, а тільки коли збирався ще підживитися консервами із затонулого польського судна, і навіть ні разу не отруївся ними, — він чіпляв відкривачку на шнурівку і одягав на шию під сорочку, разом з іншими своїми цяцьками, а часом вона була на ньому навіть під час заутрені у Марийській церкві. Кожного разу, коли Мальке ставав на коліна під час причастя, задирав голову догори, виставляв язик, а отець Ґузевскі клав йому в рот облатку, церковний служка зазирав за виріз сорочки Мальке, а там на шнурку теліпалися відкривачка для консервів, амулет із Пречистою і щедро змащена машинною оливою викрутка. І я захоплювався Тобою в цей момент, хоча Ти цього і не зауважував. Ні, Мальке зовсім не був хвальком.
Навіть те, що восени того ж року, коли він навчився плавати, його викинули із юнґфолька і запхнули до гітлерюґенда, тільки за те, що він протягом кількох неділь поспіль не з'явився на збори і не повів свій загін, а він був юнґцуґфюрером, на святкування до Єшкентальського лісу, навіть це, принаймні у нашому класі, викликало захоплення ним. Він традиційно сприйняв наше захоплення спокійно чи навіть трохи засоромлено і продовжував, тепер уже як рядовий член гітлерюґенду, ігнорувати недільні ранкові зібрання. Хіба що у цій організації, до якої обов'язково входила вся молодь, старша за чотирнадцять років, його відсутність менше впадала у вічі. У гітлерюґен-ді й близько не було такої дисципліни, як у юнґфолька, це була досить розхлябана організація, і такі люди, як Мальке, могли спокійно у ній загубитися. Хоча він не був саботажником у звичайному розумінні слова і протягом тижня досить регулярно відвідував вишколи і зустрічі, брав участь у різноманітних акціях, які останнім часом почастішали, наприклад, пошук макулатури чи теплих речей для «зимової допомоги», якщо це або збирання милостині у бляшанку не заважало відвідуванню заутрені. Мальке залишився непомітним і сірим членом державної молодіжної організації, переведення із юнґфолька до гітлерюґенда тоді було досить розповсюдженим явищем, а в той самий час у нашій школі вже після першого літа на баржі у нього була легендарна репутація, хоча її і не можна було б назвати ні особливо доброю, ні особливо поганою.
Мабуть, наша гімназія все ж таки означала для Тебе більше, ніж вищезгадані молодіжні організації, можливо, що і більше, ніж звичайна гімназія, з її частково застарілими, а часом досить милими традиціями, з кольоровими шапочками гімназистів, із часто згадуваною особливою атмосферою і очікуваннями, які не відповідали Твоїм власним уявленням про життя.
— Що з ним таке?
— Він придурок, кажу ж тобі. Це у нього нервове.
— Можливо, це пов'язано зі смертю батька.
— А всі ці причандали на шиї?
— І ця постійна біганина до церкви.
— Але він ні в що не вірить, точно тобі кажу.
— Для віруючого він надто вже практичний.
— А вся ця збиранина різних дрібниць, а тепер ще й це все?
— Сам його запитай, ти ж тоді кинув йому кішку…