Микола Хвильовий
Кіт у чоботях
І
Отже, про глухе слово: Гапка - глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то - глухо.
А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.
…А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.
Гаптований - запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах - трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.
Гапка - це глухо. Ми її: товариш Жучок.
І личить.
…От вона:
Це тип: “кіт у чоботях”? Знаєте малюнки за дитинства: “кіт у чоботях”? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени.
“Кіт у чоботях” - це товариш Жучок. От.
А тепер я питаю:
- Відкіля вони вийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?
А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, “кіт у чоботях”.
…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли - це Жовтнева тайна.
!…Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й “кота в чоботях”.! Відкіля прийшов, туди й зник.
…Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.
“Кіт у чоботях” - це муралі революції.
І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.
Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був гімн.
Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн “коту в чоботях”, щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?
От її одіж:
- Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колір “хакі”, без ґудзиків, колір “хакі” - це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля шахти - де колір “хакі”.
Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі…
- На ввесь світ!
Спідничка теж “хакі”, а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж “хакі”. Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.
Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором “хакі”, тому й сорочка була зелена - тіні з бур'янів упали на сорочку.
От.
- Капелюшок… а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова - не для моди, а для походу, для простору.
І нарешті, чоботи.
Ну, тут ясно:
подивіться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнішність, а потім - про неї…
…Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясно - жучок.
А втім, це не важно…
…Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі - теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь - то теж її очі.
А от ніс (для баришень скандал!)… ніс - головка від цвяшка: кирпатенький (“Кирпик!” - казали й так, поза очі тільки).
Ну, ще зріст.
Ясно: “кіт у чоботях”.
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда
- то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від “кота в чоботях” - загальновизнаних подвигів, красивих рухів - іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.
Товариш Жучок - це тільки “кіт у чоботях” із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке - ви самі знаєте.
І тільки.
А зав'язки - розв'язки так від мене й не дочекаєтесь.
Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв'язка в гітарних поетів… От: “Вони поцілувались, кінець”, або “О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…”
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…
- А чиї?
- Ви подумайте!
Так от. Це не роман - це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг…
- А чий? Ви подумайте!…
…Зима, фуга, буруни, іще буруни…
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут - у депо, і там - у депо…
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
- Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда - то ціла революція.
…На кожній станції тільки й чути:
- Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
- Стоп!
- Що таке?
- Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д'ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова - не воротішся.
І раптом:
- …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити - і так сумно.
…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.
- …Єфто пятой вагон - антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш - єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей - тож нічяво. Ходя - катаяць аль тутарін - суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол - паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину - тякай!
…Степ. Фуга. І рейки - рейки.
- Козаки!
- Козаки!
- Де? Що? Як?
- Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні “наганів”, “бравнінгів”, “гвинтівок”.
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то - козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
…Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
…Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані вагони:
…“Поїзд генерала (ім'ярек)”.
…Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
…Товариш Жучок дістала палива. А дістає так:
- Тьотю, дайте оцю паличку.
- Що?
- Дайте оцю паличку.
- Бери.
Взяла.
- А може, ще дасте?
Подивиться “тьотя”:
…Жучок: “кіт у чоботях”.
Іще дає.
…Товариш Жучок заливається:
- Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто - жучок!
Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: “Кіт у чоботях”.
…Тріщить чавунна пічка - паливо. За вагоном летить, виє дика фуга.
Їдемо на Кубань.
- …Отак… не так. (Це товариш Жучок).