Він сидів біля могили Ґейджа, намагаючись звести все докупи та розкласти по поличках, наскільки чорна магія взагалі піддавалася логічному аналізу.
Почнемо з Тіммі Бетермана. По-перше, чи повірив Луїс у цю історію? По-друге, а чи має це взагалі хоч якесь значення?
Попри неправдоподібність, Луїс вірив у цю історію. Без сумніву, якщо таке місце, як індіанський могильник, існувало (а воно існувало) і люди знали про нього (а найстарші мешканці містечка знали), то рано чи пізно хтось зважився б на експеримент. Людська природа, якщо Луїс хоч трохи її розумів, не дозволила б зупинитися лише на домашніх улюбленцях чи цінній худобі.
Гаразд. А чи вірив він у те, що Тіммі Бетерман перетворився на якось всезнаючого демона? Це питання було значно складнішим, і він підходив до нього з упередженням, бо не хотів у таке вірити. А куди доводять ігри з розумом, Луїс чудово розумів.
Ні, він точно не хотів вірити, що Тіммі Бетерман став демоном, і в той же час він не міг — справді не міг — дозволити собі зневажити цим фактом.
Луїс подумав про бугая Генретті. Джад казав, що Генретті став злючим. Таким же став, правда, дещо по-іншому, Тіммі Бетерман. Пізніше Генретті «відправив на спочинок» той самий чоловік, що зумів якось дотягнути тіло бика аж до могильника мікмаків на ґринджолах. А Тіммі Бетермана вбив власний батько.
Але чи означало те, що Генретті зіпсувався, що всі інші тварини також стали злими? Ні. Генретті лишень не вписався в загальне правило. Він був винятком з цього правила. Варто подивитися на інших тварин — Спота, Джадового пса, папужку старої пані, Черча, врешті-решт. Вони всі повернулися інакшими, і ці зміни були помітними, та у випадку Спота, наприклад, все було не настільки й погано, якщо Джад наважився порадити другові процес…
(воскресіння)
Так, саме воскресіння. Луїс розмірковував далі, але так і не міг прийняти остаточного рішення. Він пропустив крізь себе таку кількість різноманітної херні, яку й філософією назвати складно.
Чи ж міг він відмовитися від такого шансу — хай навіть мінімального, — спираючись лише на історію Тіммі Бетермана? Одна ластівка весни не робить.
«Ти відхиляєшся від істини на користь висновку, якого хочеш дійти, — заперечив мозок. — Хоча б зізнайся собі у грьобаній правді про Черча. Навіть якщо не брати до уваги розтерзаних тварин — мишей і птахів, — яким він став? Змертвілим. Це слово найкраще описувало його і підсумовувало все. Того дня, коли ми гралися з повітряним змієм. Пам’ятаєш, яким був Ґейдж того дня? Жвавим, активним, чутливим до всього? Може, краще запам’ятати його саме таким? Невже ти хочеш воскресити зомбі з низькопробного трешака? Або, якщо говорити банальнішими категоріями, відсталого хлопчика? Хлопчика, який їсть руками, тупо дивиться телевізор і ніколи не навчиться писати власне ім’я? Що там казав Джад про свого пса? „Це було наче мити шматок м’яса“. Невже ти цього хочеш? Шматок дихаючого м’яса? І навіть якщо ти готовий задовольнитися цим, то як ти поясниш дружині, що син постав із мертвих? Дочці? Стіву Мастертону? Всьому світу? Що буде, коли Міссі Дендрідж вийде на доріжку і побачить, як Ґейдж катається на триколісному велосипеді по двору? Хіба ти не чуєш її криків, Луїсе? Не бачиш, як вона нігтями роздирає на собі обличчя? Що ти скажеш репортерам? Що ти говоритимеш, коли знімальна група „Реальних людей“[136] з’явиться на порозі твого будинку і захоче зняти фільм про воскресіння твого сина?»
Але чи мало це все хоч якесь значення, а чи то говорили в ньому слабкість і боягузтво? Невже цьому всьому справді не можна буде дати раду? Та хіба ж Рейчел не обійме мертвого сина зі сльозами радості?
Так, була висока ймовірність, що Ґейдж повернеться… ну… неповноцінним. Але чи впливало це на батьківську любов? Батьки люблять сліпих дітей, сіамських близнюків і навіть малюків з огидно перекрученими нутрощами. Батьки випрошують помилування для своїх дорослих дітей, котрі катували, ґвалтували чи вбивали ні в чому не винних людей.
Чи ж він справді перестане любити Ґейджа, якщо той носитиме підгузки до восьмирічного віку? Чи вивчить буквар лише у дванадцять? Або взагалі ніколи не вивчить? Чи зможе Луїс прийняти смерть сина як невідворотну волю Божу, якщо він у силах це змінити?