Чоловік перекинув ногу через ґрати, підтягнувся, і його друга нога теж опинилася з іншого боку. Луїс зіскочив, приземлився на носки та впав на землю. Він спустився схилом і став обмацувати траву. Лопату знайшов швидко — тьмяне світло ліхтарів відбивалося від її полотна. Довелося пережити кілька тривожних хвилин, коли ліхтарик ніяк не хотів знаходитися. Як далеко він міг закотитися в цій траві? Луїс став навколішки та запорпався руками в густий плющ. Чоловік важко дихав, а серце гупало так, що йому аж вуха закладало.
Нарешті він помітив ліхтарик — невелику чорну тінь за п’ять футів від місця, де він очікував його знайти. Як пагорб маскував крипту, так і проста форма ліхтарика ховала його від очей. Луїс обхопив руками закриту повстю лінзу та натиснув на маленьку гумову кнопочку над нею. Його руки трохи освітилися, і Луїс миттю натиснув кнопку ще раз. Із ліхтариком усе було гаразд.
Своїм складаним ножиком Луїс зрізав кайло з брезента, а потім відніс інструменти до найбільшого з дерев. Він поглянув в обидва боки Мейсон-стрит. Вона була абсолютно порожня. Виднівся тільки один вогник у будинку навпроти — жовтий квадрат світла під дахом. Можливо, там жив інвалід або ж хтось страждав на безсоння.
Швидко, але не бігом Луїс рушив уперед. Після мороку цвинтаря він з жахом усвідомлював власну беззахисність перед ліхтарями. Він стоїть в ярді від другого за величиною цвинтаря в Бенгорі, стискаючи в руках лопату, кайло та ліхтарик. Якщо хтось його зараз помітить, наслідки будуть очевидними.
Він перетнув вулицю, цокаючи каблуками об асфальт. Його «Цівік» був тут, всього за п’ятдесят ярдів від нього, але Луїсові вони здавалися п’ятьма милями. Він весь спітнів; боявся почути мотор машини чи якісь кроки, окрім власних; боявся, що хтось може зараз відчинити вікно.
Луїс дійшов до «Хонди», притулив до неї реманент і поліз у кишеню по ключі. Їх там не було, і знову піт заструменів по обличчю. Серце закалатало, а зуби зціпились, не даючи паніці прорватися назовні.
Він їх загубив. Мабуть, коли вдарився коліном об надгробок, ключі просто випали у нього з кишені. Зараз вони лежали десь у траві, і якщо він заледве знайшов ліхтарик, то як він тепер знайде ключі? Усе скінчено! Одна невдача — і все скінчено.
Тепер чекай, чекай, коли мине ця клята хвилина. Зазирни в кишені знову. Ось решта за піцу — якщо навіть дріб’язок не випав, то ключі не випали також.
Цього разу він повільніше та уважніше перевіряв кишені: дістав весь дріб’язок, навіть вивернув їх.
Ключів не було.
Луїс притулився до машини, міркуючи, що робити далі. Ймовірно, йому доведеться повернутися. Залишити сина там, де він зараз, узяти ліхтарик, повернутися на цвинтар і провести всю ніч у безцільних пошуках…
Раптом у голові Луїса спалахнув промінець надії.
Він нахилився й зазирнув у салон «Цівіка». Його ключі були там, стирчали в замку запалювання.
Луїс хрюкнув, відчинив дверцята з боку водія і витяг ключі. Він раптом почув авторитетний голос Карла Малдена[151] з носом-картоплею і старомодним повстяним капелюхом: «Замикай машину! Не допомагай гарному хлопчику стати поганим»[152].
Він обійшов «Цівік» і відчинив багажник, поклав туди інструменти, зачинив його. Луїс уже пройшов футів двадцять чи тридцять, коли знову згадав про ключі. Цього разу він забув їх у замку багажника.
«Бовдуре! — вилаяв він сам себе. — Якщо ти й надалі будеш таким тупим бевзем, краще відразу про все забути».
Він повернувся і забрав ключі.
Луїс із Ґейджем на руках уже був на півдороги до машини, коли десь почав брехати собака. Ні, не просто брехати — вити! Його грубий голос заповнив вулицю:
— АгрррУУУУУУУУУ! АгрррУУУУУУУУУ!
Чоловік зупинився біля дерева, хвилюючись, що буде далі, хвилюючись, що йому робити далі. Чоловік гадав, що зараз абсолютно всі вікна будинків спалахнуть світлом.
Насправді ж світло ввімкнули тільки в одному будинку, якраз навпроти того дерева, під яким ховався Луїс. За мить хрипкий голос крикнув:
— Фреде! Ану заткайся!
— АгрррУУУУУУУУУ! АгрррУУУУУУУУУ! — відповів Фред.
— Заткни його, Сканлоне, інакше я викличу поліцію! — гукнув хтось із того боку вулиці, де був Луїс. Цей крик змусив його підскочити, змусив збагнути, наскільки оманливою була ілюзія пустельності та порожнечі. Скрізь були люди, сотні насторожених очей, і пес потривожив їхній сон — єдиного Луїсового друга.
151
Карл Малден (1912–2009) — американський актор, лауреат премії «Оскар» і «Еммі». Знявся в понад сімдесяти фільмах, серед яких: «У порту», «Трамвай бажання», «Як був завойований Дикий Захід». Президент Академії кінематографічних мистецтв і наук (1989–1992). Протягом 70—80-х років — обличчя і голос транспортної компанії «Американ Експрес».
152
Слоган з американської соціальної реклами 60-х років, спрямований на зниження рівня злочинності. Реклама агітувала водіїв не залишати ключі запалювання в машині, щоб не спокушати потенційних злочинців.