Выбрать главу

— Я не могла лишатися в Чикаго. Це впливає на мене, як впливало на Еллі. І ви відчуваєте це. Голос вас видає.

— Еге, — він дістав «Честерфілд» і засунув цигарку між зубів. Він запалив дерев’яного сірника та дивився, як той блимає в його тремтячій руці. Раніше його руки не тремтіли — до початку цього жахіття. За вікном лунало темне виття вітру. Воно заполонило собою будинок і гойдало його, як при хитавиці.

Сила збільшується. Я відчуваю це.

Невиразний страх пронизав старі кості — тонкий і гострий, наче скловолокно.

— Джаде, скажіть мені, будь ласка, що відбувається!

Він вважав, що вона мала право знати все. Більше того, їй необхідно було це знати. І він їй усе розповість. Усю історію. Покаже, як кувався ланцюг нещасть — ланка за ланкою. Нормин серцевий напад. Смерть кота, Луїсове запитання: «Чи ховали там коли-небудь людину?», смерть Ґейджа… Бог знає, яку жахливу ланку виковував Луїс прямо зараз. Джад обов’язково розкаже їй усе. Та не по телефону.

— Рейчел, а чом’ ти їдеш магістраллю, а не летиш у літаку?

Вона пояснила, як їй не вдалося зробити пересадку в Бостоні.

— Я найняла машину в агенції «Авіс», але зовсім не вкладаюся в час. Я трохи заплуталася, коли виїжджала з Логана на магістраль. Тільки тепер потрапила в Мен. Гадаю, до світанку не доїду. Але, Джаде… Благаю. Розкажіть мені, будь ласка, що відбувається. Мені так страшно, і я сама не знаю чому.

— Рейчел, послухай, — мовив Джад. — Їдь зараз до Портленда та троха поспи, чуєш? Найми кімнату в мотелі та троха…

— Джаде, я не можу це зро…

— Та троха поспи. Не хвилюйся, Рейчел. Сьогодні, можливо, тута дещо трапиться, а мо’, й не трапиться. Якщо дещо таки буде — те, що на гадці маю, — тобі б усе єдно не хтіло си тута бути. Я про все потурбуюся. Ліпше я про все потурбуюся, бо я винен у тім, що зараз коїть си. А як ніц не трапиться — ти приїдеш вдень і всеє буде гаразд. Луїс буде дуже радий тебе бачити.

— Я не зможу заснути сьогодні, Джаде.

— Ти зможеш, — сказав він і піймав себе на тому, що думав про те саме, про що і апостол Петро в ніч, коли Ісуса заарештували. Як не заснути на варті? — Ти зможеш. Рейчел, а якщо ти вснеш за кермом тої клятої найманої машини, з’їдеш з дороги та вб’єшся, що то’ буде з Луїсом? А з Еллі?

— Скажіть мені, що відбувається! Якщо ви мені скажете, Джаде, я послухаюся вашої поради. Та я маю знати!

— Коли приїдеш у Ладлоу, зайди до мене, — попросив Джад. — Не додому, а до мене. Я розкажу тобі всеє, що знаю, Рейчел. А поки я чекатиму си на Луїса.

— Скажіть мені, — наполягала вона.

— Ні, мем. Не по телефону. Рейчел, я не зможу. Ти поки їдь. Доїдь до Портленда і лягай спати.

Довге мовчання на тому кінці дроту.

— Гаразд, — врешті сказала вона. — Мабуть, ви маєте рацію. Джаде, скажіть мені лише одне. Скажіть, наскільки все погано.

— Я можу всеє заладнати, — спокійно відповів Джад. — Гірше, ніж уже є, точно не стане.

Дорогою повільно рухалася якась машина, освітлюючи фарами нічну темряву. Джад привстав, розглядаючи її, а потім знову сів назад у крісло, коли авто прискорилося і проїхало повз будинок Крідів.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Послухаюся вас. Усю дорогу в мене наче камінь на серці лежить.

— Най він спаде, люба, — мовив Джад. — Прошу тебе. Побережи си до завтра. Усеє вже буде гаразд.

— А ви обіцяєте, що все розкажете мені?

— Так. Вип’ємо по пиву, і я всеє тобі розкажу.

— Тоді бувайте, — попрощалась Рейчел. — Побачимося.

— Побачимося, — погодився Джад. — Стрінемся завтра, Рейчел.

І перш ніж вона встигла сказати щось іще, Джад повісив слухавку.

Він подумав, що в аптечці мали б бути кофеїнові таблетки, та він ніяк не міг їх знайти. Старий — не без жалю — сховав решту пива назад у холодильник і приготував собі кухлик чорної кави. Він повернувся з ним до свого крісла, знову сів навпроти вікна, повільно сьорбав каву та спостерігав.

Кава — та розмова з Рейчел — допомагали йому лишатися бадьорим ще сорок п’ять хвилин, та потім він знову закуняв.

«Не спи на варті, старий. Ти дозволив йому захопити тебе; ти купив дещо і тепер маєш за це заплатити. Тож не спи на варті».

Він запалив нову цигарку, глибоко затягнувся і зайшовся тим скрипучим кашлем, який так часто мучить старих. Джад відклав цигарку на край попільнички та потер очі обома руками. За вікном прогуркотіла вантажівка, розрізаючи фарами вітряну холодну ніч.

Він укотре піймав себе на тому, що куняє, тому взявся боляче ляскати себе по обличчю, аж у вухах задзвеніло. У його серце просочився жах — небажаний гість, що проліз на таємну територію.