Тихе дзвякання предметів, які пересували з місця на місце.
Руки шукали, без жодного інтересу відставляючи ліки, ампули, шприци. Нарешті вони знайшли дещо та витягли це. У непевному ранньому світлі блиснуло срібло.
Розмите щось вийшло з кімнати.
Частина 3
Оз, Вевикий і Гвізний
Ісус же, розжалобившись в серці своєму, підійшов до гробу. Була ж то печера і камінь налягав на вхід. Промовляє Ісус: «Відкотіть цього каменя!»
Марта говорить до Нього: «Господи, він вже гнити почав, — бо чотири дні вже як помер він…»
Помолившись трохи, Ісус гучним закричав голосом: «Лазарю, вийди сюди!»
І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою…
Ісус каже до них: «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…»
— Я лише щойно подумала про це, — скрикнула вона в істериці. — Чому я не подумала про це раніше? Чому ти не подумав про це раніше?
— Не подумав про що? — спитав він.
— Інші два бажання, — швидко відповіла вона. — Ми ж використали тільки одне.
— Хіба цього було не досить? — розлючено відрізав він.
— Ні, — закричала вона, тріумфуючи. — У нас є іще одне бажання. Скоріше спустися вниз, візьми лапку і побажай, аби наш хлопчик знову жив.
Здригнувшись, Джад Крендал прокинувся і ледь не впав з крісла. Він гадки не мав, як довго проспав: п’ятнадцять хвилин чи три години. Старий глянув на годинник і побачив, що було п’ять хвилин на шосту. Йому здавалося, що все в кімнаті невловимо змінилося, і голка пекучого болю пронизувала його спину від спання на кріслі.
«Ох, дурний стариган, дивись, що ти накоїв!»
Але він знав — знав у глибині свого серця, — що це не його провина. Він не просто заснув на варті. Його заколисали.
Ця думка налякала його, та дещо налякало його ще більше: чому він прокинувся? Йому здавалося, що пробудженню передував якийсь звук, якийсь…
Джад затримав дихання, прислухаючись до тихого стуку власного серця.
Був якийсь звук — не той, що розбудив його, але інший. Легке скрипіння дверних завіс.
Джад знав кожен звук у цьому будинку — де скрипнула мостина, яка сходинка скреготить, де саме виспівує вітер у ринві такими холодними ночами, як вчорашня. Він чудово знав цей звук. То відчинилися важкі вхідні двері між ґанком та передпокоєм. І разом з цим його мозок пригадав той, інший звук, який розбудив Джада. Це було скрипіння пружини дверцят, які вели з ґанку на вулицю.
— Луїсе? — покликав він без особливої надії. Луїса там не було. Що б там не ховалося, воно було послано покарати старого за його гординю та марнославство.
Кроки повільно рухалися з передпокою до вітальні.
— Луїсе? — знову спробував гукнути він, та з його горла вирвався лише здавлений хрип — усе заполонив запах чогось, що прийшло в його дім на краю ночі. Це був брудний, низинний запах — так смердить ядуче гниловоддя.
У мороці Джад міг роздивитися великі обриси — шафу Норми, кухонний буфет, високий комод, — та жодних деталей. Він спробував зіп’ястися на обважнілі ноги, та його мозок волав, що потрібно більше часу, що він надто старий, аби знову зустрітися з цим. Зустріч з Тіммі Бетерманом була жахливою, а Джад у ті дні був ще молодим.
Двері розчинилися і пустили всередину тіні. Одна з них була куди щільнішою за інші.
Милий Боже, цей сморід.
Тихе човгання у темряві.
— Ґейдже? — Джад врешті став на ноги. Краєм ока він бачив охайний горбочок попелу в попільничці. — Ґейдже, це …
Темряву пронизало мерзотне нявчання, і на мить Джад похолодів від жаху. Це був не повсталий з могили син Луїса, а якась огидна почвара.
Ні. Ні те, ні інше.
Це нявкав Черч, вигнувшись у дверному прорізі. Очі кота світилися, як тьмяні та брудні лампи. Потім старий кинув поглядом у бік, де стояло щось, що зайшло разом з котом.
Джад позадкував, намагаючись зібрати думки докупи та лишитися при тямі, попри той жахливий сморід. О, як холодно стало враз — воно принесло з собою могильний холод.
Джад непевно похитнувся — це кіт звивався поміж ніг, і від того дотику все тіло тремтіло. Кіт муркотів. Джад дав йому копняка та відштовхнув подалі. Тварина ошкірилася на нього та засичала.
«Думай! Думай, дурний стариганю, мо’, ще не пізно, мо’, ще досі не пізно… воно вернулося, але ж єго знову можна вбити… якщо ти тіко зможеш… якщо подумаєш…»