— І в той же час по телевізору показують таке… — Джад зиркнув на Норму і прокашлявся. — Що люди зазвичай роблять, опустивши штори. Дивно, як усе змінюється від одного покоління до іншого, га?
— Так, — погодився Луїс. — Гадаю, так і є.
— Ми з вами — діти різного часу, — мовив Джад примирливо. — Ми були на короткій нозі зі смертю. Пережили епідемію іспанки[36], бачили, як матерки помирали зі своїми малими дітьми, як діток сотнями косили інфекції та лихоманки, а лікарі видавалися якимись ворожбитами з магічними паличками… Коли ми з Нормою були молодими, слово «рак» звучало як смертний вирок. У 1920-ті про хіміотерапію ще ніхто не чув. Дві війни, вбивства, самогубства…
На якусь мить запала тиша.
— Ми знали смерть як друга і як ворога. Мій брат Піт помер у 1912-му від апендициту, ще коли Тафт був президентом[37]. Піту виповнилось лише чотирнадцять, а він уже міг закинути бейсбольний м’яч далі за будь-якого малого в місті. У ті часи не треба було вивчати смерть у коледжі. Тоді вона просто приходила до тебе додому, питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку.
На диво, цього разу Норма його не виправила. Вона лише мовчки кивала.
Луїс встав і потягнувся.
— Мені час іти. Завтра важливий день.
— О, завтра починаються веселощі, еге ж? — поцікавився Джад, також підводячись. Він побачив, що Норма теж намагається стати на ноги, і подав їй руку. Гримаса болю скривила її лице.
— Сьогодні дуже болить? — запитав Луїс.
— Не дуже, — відповіла Норма.
— Прикладіть теплий компрес перед сном.
— Гаразд, я завжди так роблю. І, Луїсе… Не бійтеся за Еллі. Цієї осені вона буде надто зайнята знайомством з новими друзями, щоб перейматися через ту стару місцину. Мо’, ’дного дня вони всі зайдуть туди підфарбувати таблички, повискубувати бур’яни чи посадити квіти. Часом у них з’являються такі думки… Вона скоро навчиться це сприймати. Це воно й буде, її віддалене знайомство зі смертю.
«Звісно, якщо моя дружина про це не дізнається», — подумав Луїс.
— Приходь завтра ввечері, розкажеш, як минув день у коледжі! — запросив Джад. — Я поб’ю тебе в крібідж[38]!
— Спершу я вас добряче напою, — зі сміхом відповів Луїс. — І тоді вже вмить вас здолаю!
— Док, — сказав Джад із безпосередньою щирістю, — ще ніколи не було, щоб такий шельма, як ото ти, пошив мене в дурні!
Луїс вийшов з будинку під їхній сміх, перетнув дорогу і рушив додому у вересневій темряві.
Рейчел спала на своїй половині ліжка в позі ембріона, пригорнувши до себе малюка. Луїс подумав, що вони зможуть це подолати — в їхньому подружньому житті не раз траплялись сварки і періоди відчуження. Хоча цього разу було, мабуть, найгірше. У його душі водночас панували і сум, і злість, і збентеження. Йому дуже хотілося все виправити, проте як — він не знав. Він навіть не був певен, що саме йому варто робити перший крок. Це все так безглуздо: подібно до легенького пориву вітерцю, що його сила хворобливої уяви роздмухує до масштабів урагану. Звісно, були й інші сварки та суперечки. Та мало які з них могли дорівнятися гіркотою до сліз Еллі. Йому спало на думку, що не так уже й багато потрібно таких прикрощів, аби вся ця делікатна конструкція, що зветься шлюбом, почала тріщати по швах. І ти незчуєшся, як одного дня, замість того щоб отримати від когось із друзів листа про розлучення («Думаю, краще я сам тобі скажу, ніж ти почуєш це від когось іще, Лу: ми з Меггі вирішили розлучитися…») чи прочитати про таке в газетах, ти виявиш, що твій власний шлюб — на межі катастрофи.
Він роздягнувся до трусів і поставив будильник на шосту ранку. Прийняв душ, помив голову, поголився. Перш ніж почистити зуби, Луїс пожував таблетку «Ролаїду»[39]: холодний чай Норми спричинив у нього нудоту. А може, його нудило від вигляду Рейчел, яка вчепилася у край свого ліжка. «Територія визначає все» — прочитав він колись у підручнику з історії.
Усе вже було зроблено, охайно складено, лишилося лягти в ліжко. От тільки заснути ніяк не вдавалося. Щось гризло його зсередини. Прислухаючись до тихого дихання Рейчел і Ґейджа, він знову і знову прокручував у голові події останніх двох днів. «ПАТТОН. ХАННА НАЙКРАЩА У СВІТІ СОБАКА. МАРТА — НАША УЛЮБЛЕНА КРОЛИЦЯ…» Розлючена Еллі: «Я не хочу, щоб Черч коли-небудь помер. Він мій кіт! Мій, а не Бога. Хай Бог заведе собі власного кота!» Не менш розлючена Рейчел: «Ти як лікар мав би це знати». І Джад, з його вбивчо впевненим, вбивчо спокійним голосом з іншого часу: «…питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку».
36
Найбільша за смертністю пандемія грипу за всю історію людства. У 1918–1919 роках у всьому світі від іспанки померло від 50 до 100 мільйонів людей.