— О Джаде, вона наймиліша дівчинка з усіх, правда ж?
Джад погодився і запалив цигарку.
— А де Ґейдж, Луїсе? Я думав, ви і його одягнете в якийсь костюмчик.
Насправді вони планували взяти його з собою — Рейчел особливо цього хотілося, адже вони з Міссі Дендрідж пошили для нього чудовий костюм жучка з вусиками, зробленими із зігнутих вішалок, обгорнених гофрованим папером. Але хлопчик не дуже добре почувався — мабуть, застудився. Луїс прослухав його легені і почув легкі хрипи, та й термометр за вікном показував лише 40 градусів[73] о шостій годині вечора, тому вирішили, що малому краще залишитись удома. Хоч Рейчел це й засмутило, вона погодилася.
Еллі пообіцяла Ґейджеві одну зі своїх цукерок, але її непомірний жаль і співчуття наштовхнули Луїса на думку, що насправді дочка трохи раділа, що братик не плентатиметься за нею і не відбиратиме на себе частину уваги.
— Бідненький Ґейдж, — її голос звучав так, немов вона розмовляла зі смертельно хворим. А Ґейдж, поки що не усвідомлюючи, яку нагоду пропускає, вмостився біля сонного Черча і дивився телевізор.
— Еллі — відьма, — відповів Ґейдж без особливого інтересу і повернувся назад до телевізора.
— Бідненький Ґейдж, — промовила Еллі, жалісливо зітхаючи. Луїс подумав про крокодилячі сльози й осміхнувся. Еллі вхопила його за руку і потягнула: — Ходімо, татку! Ходімо-ходімо-ходімо!
— Ґейдж трохи занедужав, — відповів зараз Луїс Джаду.
— О, це і справді прикро, — сказала Норма. — Але наступного року йому буде навіть цікавіше. Відкривай сумку, Еллі… Упс!
Норма взяла з миски на столі яблуко і «Снікерс», та і те, й інше випало з її рук. Луїса вразило, наскільки її покручені артритом руки були схожі на клешні. Він нахилився і підняв яблуко, яке котилося підлогою, а Джад підхопив «Снікерс» і кинув його до Еллі в сумку.
— Ой, люба, давай я дам тобі інше яблучко, — запропонувала Норма. — Це ж, мабуть, побилося.
— Ні, не варто, і це хороше, — відповів Луїс, намагаючись вкинути яблуко в торбинку Еллі. Однак дівчинка відступила на крок і завбачливо прикрила торбинку.
— Я не хочу побите яблуко, татку! — мовила вона до Луїса, немов той зовсім здурів. — На ньому ж будуть коричневі плямки… Фу.
— Еллі, це, чорт забирай, неввічливо!
— Луїсе, не свари її за те, що каже правду. Щирість і відрізняє дітей від дорослих. А коричневі плями — бридкі.
— Дякую, місіс Крендал! — Еллі переможно зиркнула на батька.
— Прошу, люба, — всміхнулася Норма.
Джад провів їх до ґанку. Повз пройшли двоє маленьких привидів, і Еллі впізнала в них друзів зі своєї школи. Вона потягнула їх до Норми на кухню, і на якусь мить Джад і Луїс лишилися сам на сам.
— Її артрит погіршився, — мовив Луїс.
Джад ствердно кивнув і викинув недопалок у попільничку.
— Їй завжди гіршає восени і взимку, але так погано ще ніколи не було.
— Що каже лікар?
— Нічого. Він не може нічого сказати, бо Норма не хоче його бачити.
— Що? Чому?
Джад подивився на Луїса: у світлі вогнів «універсала», який чекав на гостей, старий виглядав на диво беззахисним.
— Мабуть, варто було б обрати кращий час для того, щоб попросити про це, але, гадаю, в дружбі немає поняття «хорошого» і «поганого» часу. Чи не міг би ти її оглянути?
З кухні чулося завивання привидів і гиготіння Еллі — вона цілий тиждень вчилася сміятися як справжня відьма. Усе повнилося гелловінськими веселощами.
— Норму щось іще турбує? — запитав Луїс. — Вона чогось боїться?
— Її болить у грудях, — тихо відповів Джад. — І вона більше не хоче бачити доктора Вейбріджа. Я трохи хвилююся.
— А чи хвилюється вона сама?
Джад завагався, але все ж таки сказав:
— Гадаю, вона налякана. Мо’, то основна причина, чом вона не хоче йти до лікаря. Одна з її ліпших подруг, Бетті Кослоу, померла в лікарні минулого місяця. Рак. А вони з Нормою однолітки. Вона боїться.
— З радістю її огляну, — погодився Луїс. — Жодних проблем.
— Дякую, Луїсе, — вдячно відповів Джад. — Якщо ми разом схопимо її, то мо’…
Джад раптово змовк і запитально схилив голову набік. Його погляд перетнувся з Луїсовим.
Крід не пригадував, як одне почуття змінилося іншим. А від спроб розібратися в цих причиново-наслідкових зв’язках тільки паморочилося в голові. Певен він був тільки в одному: якоїсь миті цікавість змінив острах, що сталося щось лихе. Він знову перехопив той беззахисний погляд в очах Джада.
— Гуууууу-гууууу… — завивали привиди на кухні. — Гуууу…