— Гаразд, — усміхнулася Рейчел. Еллі радісно кинулася знімати пальто з вішака. — З Нормою все добре?
— Гадаю, так, — Попри втому він добре почувався. — Її серцевий напад був незначним. Звісно, їй доведеться бути обережнішою. Та коли тобі сімдесят п’ять, доводиться прийняти, що всі бурхливі деньки вже позаду.
— Добре, що ти був там, справжня удача. Неначе Господнє провидіння.
— Мені більше подобається удача, — відповів Луїс і посміхнувся, коли побачив Еллі вже в пальто. — Ну що, готова, Відьмо Хейзел? [76]
— Готова! — вигукнула дівчинка. — Вперед-вперед-вперед!
Дорогою назад, за годину, назбиравши з півторбинки цукерок (Еллі протестувала, коли Луїс оголосив кінець рейду по будинках, але не дуже бурхливо, бо сама була втомленою), Еллі приголомшила Луїса запитанням:
— Татку, це через мене у місіс Крендал стався серцевий напад? Через те, що я не захотіла взяти побите яблуко?
Луїс глянув на неї і вкотре здивувався, звідки діти беруть такі химерні й забобонні думки. Якщо ступиш під драбину, твоя мама зламне спину. Любить — не любить. В тата пузо, в тата очі, руки до труда охочі; як опівніч зарегочеш, то твій тато жить не схоче. Ці зразки дитячого фольклору нагадали йому про концентричні кола на кладовищі домашніх тварин. Він хотів усміхнутися, але не міг.
— Ні, люба. Коли ти була всередині з тими двома привидами…
— То не привиди, а всього-на-всього близнюки Баддінджери.
— Не важить. Коли ви з ними були там, містер Крендал розповідав мені, що останнім часом у його дружини бувають болі в грудях. Насправді саме ви допомогли врятувати їй життя чи, принаймні, уникнути найгіршого.
Тепер уже Еллі вражено на нього дивилася.
Луїс кивнув:
— Їй потрібен був лікар, люба. А я і є лікар. Та я опинився там лише тому, що прийшов разом з тобою збирати гелловінські цукерки.
Еллі довго обдумувала це і кивнула.
— Але ж вона в будь-якому разі помре, — зауважила вона абсолютно прагматичним тоном. — Люди з серцевими нападами зазвичай помирають. Навіть якщо вони виживають, то потім трапляються нові й нові напади, а тоді… беркиць! І все.
— І де ж ти таке почула, скажи на милість?
Еллі лише знизала плечима, і Луїс із подивом відзначив, що цей жест такий схожий на його власний.
Дівчинка дозволила йому нести свою торбинку з цукерками — це був вияв неабиякої довіри. Тим часом Луїс обмірковував сказане дочкою. Думка про те, що Черч може померти, довела її до істерики. Однак думка про те, що Норма Крендал, яка стала їй майже за бабусю, помирає… Еллі сприйняла це спокійно, як даність. Як же вона сказала? «Потім трапляються нові й нові напади, потім… беркиць! І все».
Кухня було порожньою, та Луїс чув, як Рейчел ходила на горішньому поверсі. Він висипав цукерки Еллі на стіл і сказав:
— Усе не завжди відбувається так, як ти сказала, Еллі. У Норми був дуже маленький серцевий напад, до того ж я встиг надати допомогу, тож не думаю, що її здоров’ю було завдано непоправної шкоди. Вона…
— О, я знаю, — майже життєрадісно погодилася дівчинка. — Та вона вже стара, тож скоро помре. І містер Крендал також. Татку, можна я з’їм яблуко перед сном?
— Ні, — задумливо мовив він, дивлячись на дочку. — Йди нагору і чисть зуби, мала.
«Невже хтось справді вірить, що розуміє дітей?» — зачудувався він.
Коли в будинку запанувала темрява і подружжя лежало у своєму подвійному ліжку, Рейчел м’яко запитала:
— Це дуже налякало Еллі, Лу? Вона засмутилася?
«Ні», — подумав він. Вона знає, що старі люди час від часу конають, як і знає про те, що коника-стрибунця краще відпустити, коли він плюється. Знає, що, коли ти стрибаєш на скакалці і збиваєшся на рахунок тринадцять, твоя найкраща подруга скоро помре… І як, певно, знає, що могили на «Кладвишчі домажніх тварин» треба розташовувати колами.
— Та ні, — відповів він дружині. — Вона трималася дуже добре. Давай спати, Рейчел.
Тієї ночі, коли вони вже поснули, а Джад лежав у ліжку без сну і спокою, вдарив сильний мороз. Піднявся вітрюган, який зривав з дерев останні листочки, тепер нудної коричневої барви.
Вітер розбудив Луїса, і він зіп’явся на лікті, сонний і збентежений. На сходах почулися повільні, важкі кроки. Це Паскоу: він повернувся. Аж тепер. Через два місяці. Зараз відчиняться двері і перед ним постане огидний зогнилий труп. Його спортивні шорти вкриті пліснявою, драглиста плоть відвалюється шматками від кісток, лишаючи по собі діри, мозок остаточно прогнив. Тільки очі лишились живими… пекельно ясними і живими. Цього разу Паскоу не говоритиме, адже його голосові зв’язки надто трухляві, аби творити звуки. Та все буде написано в його очах… І ці очі змусять підкоритися.