Просто чудово. Його збила вантажівка «Орінко». Я чомусь певен, що то справді була саме вантажівка «Орінко». Якби це була якась інша хрінь на колесах, то це було б менш драматично, якщо ти розумієш, про що я. Не розумієш? Байдуже. Вантажівка вбила його, але не розчавила. Тож ми з Джадом зарили його на старому кладовищі мікмаків — це такий собі придаток до «Кладовишча домажніх тварин». Неймовірна прогулянка, весела. Ми з тобою сходимо якось туди й покладемо квіти до його надгробка — чи то пак кургану. Взимку дорога туди просто чудова: сипучі піски замерзають, а всілякі ведмеді, які шастають околицями, впадають у сплячку.
Він повісив слухавку, підійшов до раковини і наповнив її гарячою водою. Зняв з себе футболку й умився. Хоч надворі була холоднеча, він спітнів, як кабан. Та й тхнуло від нього, як від того самого кабана.
У холодильнику знайшлися рештки м’ясного рулету. Він покраяв його на тоненькі скибки і поклав на хліб компанії «Ромен Міл». Додав кілька кружалець бермудської цибулі. З хвильку помилувався своїм кулінарним витвором, а потім полив його кетчупом і прикрив ще одним шматочком хліба.
Якби Рейчел та Еллі були тут, вони б одразу закрутили носами, абсолютно однаково виражаючи незадоволення чи відразу.
«Ви багато чого пропускаєте, леді, — задоволено подумав Луїс і взявся наминати свій сандвіч. Смачнючий. — Конфуцій колись казав, що той, хто пахне як свиня, їсть як вовк». Луїс посміхнувся. Запив сандвіч кількома великими ковтками молока прямо з пакета — ще одна звичка, яка дуже злила Рейчел, — і піднявся нагору, навіть не почистивши зуби. Весь біль у м’язах звівся до ниття, яке, правду кажучи, було стерпним.
Луїс глянув на годинник, який лежав усе там же, де він його поклав. Десять хвилин по дев’ятій. Це було просто неймовірно.
Луїс вимкнув світло, влігся на своєму боці ліжка і заснув.
Прокинувся він десь о третій ранку, пошкандибав у ванну. Приступив до унітаза відлити, сліпо щурячись на надміру яскраве світло флуоресцентних ламп. І раптом та сама невідповідність, яку він шукав, пронизала свідомість, і його очі широко розплющилися. Неначе дві половинки однієї головоломки, які мали бездоганно доповнювати одна одну, вдарилися з глухим стуком і розлетілися в різні кутки.
Увечері Джад розповів йому, що втратив пса в десятирічному віці — Спот заплутався в купі іржавих дротів, поранився й помер від гноїння ран. Але наприкінці літа, коли вони з Джадом гуляли до «Кладвишча домажніх тварин», дід говорив, що його собака помер від старості і похований там, — він навіть зміг вказати на надгробок, хоча написи давно стерлися.
Луїс злив воду, вимкнув світло і повернувся в ліжко. Щось тут було не так, і вже за мить він зрозумів що. Джад народився в перший рік нового століття і тоді, на «Кладвишчі», казав, що Спот помер у перший рік Великої війни. Тобто йому тоді було чотирнадцять, якщо він мав на увазі початок війни в Європі. Або ж сімнадцять, якщо він казав про вступ Америки у війну.
Але сьогодні ввечері Джад сказав, що йому було десять, коли пес помер. «Та, зрештою, він же старий чоловік, — подумав Луїс. — Міг просто переплутати дати». Крід і сам помічав за собою, що часом стає забудькуватим — не може пригадати імена чи адреси, які раніше зринали в пам’яті без зусиль, а іноді прокидається зранку й не пам’ятає, що запланував зробити звечора. Та для свого віку Джад іще до біса в добрій пам’яті. У нього ще навіть не маразм, а так, легка забудькуватість. Не дивно, що старий не пам’ятає, коли саме помер його пес та за яких обставин, якщо це було більше сімдесяти років тому. Забудь, Луїсе.
Та йому не вдалося одразу заснути. Певний час він так і лежав, повністю при тямі, прислухаючись до порожнього будинку та завивання вітру над карнизами.
Якоїсь миті він, сам того не усвідомлюючи, заснув. І раптом йому почулося на сходах повільне шаркання босих ніг. Він подумав: «Облиш мене, Паскоу, дай мені спокій. Що зроблено, те зроблено; мертве лишається мертвим», — і кроки стихли.
І скільки б усього дивного та незбагненного не ставалося згодом, Луїса більше ніколи не турбував привид Віктора Паскоу, ні уві сні, ні наяву.
Наступного ранку він прокинувся о дев’ятій. Яскраве сонце світило у східні вікна спальні. Дзвонив телефон. Луїс підняв слухавку.