— Так?
— Привіт! — мовила Рейчел. — Я тебе розбудила? Сподіваюся, що так.
— Ти мене розбудила, сучко, — він посміхнувся.
— О, як вульгарно, старе ти вайло. Я намагалася до тебе додзвонитися вчора ввечері. Ти був у Джада?
Він завагався лише на мить:
— Так, у Джада. Ми випили пару банок пива, а Норма приготувала щось на кшталт святкової вечері. Я думав тобі подзвонити, але ж ти знаєш…
Вони трішки погомоніли. Рейчел переповіла йому сімейні новини (те, без чого він точно міг би обійтися). Луїс відчув легку зловтіху, коли почув, що її батько дуже швидко лисіє.
— Хочеш поговорити з Ґейджем? — запитала Рейчел.
Луїс усміхнувся:
— Так, було б добре. Та не дозволяй йому кидати слухавку, як минулого разу.
Шарудіння по той кінець дроту. Краєм вуха він почув, як Рейчел просить малого сказати «Привіт, татку».
Зрештою хлопчик вимовив:
— Тать, пливіт.
— Привіт, Ґейдже, — весело сказав Луїс. — Як у тебе справи? Як життя? Ти там ще не розбив дідусеву підставку для люльки, як тоді? Сподіваюся, скоро ти це зробиш. А ще можеш викинути в смітник його колекцію марок.
Ґейдж щось весело лепетав секунд із тридцять, додаючи у своє хрюкання і булькання трохи вже відомих слів: «мама», «Еллі», «дід», «баба», «машина» (Луїс із цікавістю відзначив, що це слово малий вимовляє на манер янкі: «м’шииина»), «фуй» і «кака».
Нарешті Рейчел забрала в Ґейджа слухавку, попри протести малого, і Луїс відчув значне полегшення. Він дуже сумував за своїм сином і шалено любив його, але підтримувати розмову з ще-навіть-не-двохрічним малим було так само неможливо, як грати в крібідж зі сновидою: мало того, що карти розлітаються по всіх усюдах, так тебе ж іще й обіграти можуть.
— А в тебе як там справи? — поцікавилась Рейчел.
— Усе гаразд, — відповів Луїс без тіні сумніву. Він знав, що, коли Рейчел запитала в нього, чи був він увечері у Джада, а він відповів ствердно, вони пройшли точку неповернення. Раптом він почув у своїй свідомості голос Джада Крендала: «Людське серце твердіше за камінь… Людина ростить, що здужа, а опісля жне плоди того». — Але трохи нудно, якщо бути чесним. Я скучив.
— Тобто ти хочеш сказати, що тобі не подобаються твої канікули в глушині?
— Та ні, я люблю спокій, — чесно сказав він. — Але вже за добу він встигає остогиднути.
— А можна я поговорю з татком? — почувся позаду голос Еллі.
— Луїсе? Тут Еллі.
— Дай їй слухавку.
Вони з Еллі поговорили хвилин п’ять. Вона торохтіла про ляльку, яку їй купила бабуся, про подорож з дідусем на скотний двір («Боже, як же там смердить, татку!» — торочила мала, а Луїс подумав: «Від твого дідуся тхне не краще»), як вони самі пекли хліб та як Ґейдж утік від Рейчел, коли вона намагалася його переодягнути. Ґейдж побіг по коридору і покакав прямо в кабінеті у дідуся. («Ай, молодець», — зрадів Луїс, і велика усмішка сама налізла на його обличчя.)
Він уже думав, що все обійшлося — принаймні сьогодні зранку, і хотів уже було просити, щоб Еллі віддала слухавку мамі, як дівчинка запитала:
— А як там Черч, татку? Він скучив за мною?
Усмішка так і застигла на його вустах, та він відповів з нотками імпровізованої легкості в голосі:
— Гадаю, з ним усе добре. Я віддав йому вчора залишки тушкованої яловичини і відправив погуляти. Ми ще не бачилися сьогодні, та я тільки прокинувся.
І Луїсові подумалося: «О, з мене б вийшов ідеальний вбивця — холоднокровний, як гадюка. „Докторе Крід, коли ви востаннє бачили покійного?“ — „Вчора за вечерею. До речі, він їв тушковану яловичину. Відтоді ми не зустрічалися“».
— Поцілуй його за мене.
— Фу, сама його цілуй! — відказав Луїс, і Еллі розсміялася.
— Хочеш іще поговорити з мамою, татку?
— Так. Дай їй слухавку.
Вони поговорили ще пару хвилин. Про Черча більше мова не заходила. Вони обмінялися теплими словами, і Луїс поклав слухавку.
— Ну ось і все, — звернувся він до порожньої сонячної кімнати. А найгіршим було те, що йому зовсім не було зле і він нітрохи не почувався винним.
Стів Мастертон зателефонував близько дев’ятої тридцять і запитав, чи не хотів би Луїс приїхати в університет пограти в рокетбол[88]. «Корт сьогодні вільний, тож можна буде грати, — радісно заявив він, — з ранку і до вечора!»
Луїс розумів, що так тішило Стіва — в робочий час на корт треба було записуватися за кілька днів, — та все ж відхилив пропозицію, пояснивши, що писатиме статтю для «Журналу університетської медицини».
88
Спортивна гра з м’ячем, що відбувається на прямокутному закритому корті. Її придумав у 1949 році американець Джо Собек.