Настав перший день школи. Луїс, який уже добре контролював роботу лазарету і медпунктів, влаштував собі вихідний. (До того ж лазарет був зовсім порожнім. Останній пацієнт, студент, який зламав ногу на сходах до студентської профспілки, виписався ще тиждень тому.) Він стояв на ґанку біля Рейчел, яка тримала на руках Ґейджа, коли великий жовтий автобус вайлувато повернув з траси і зупинився перед їхнім будинком. Передні двері розчахнулися, і в тепле вересневе повітря вилилися дитячі верески і лемент.
Еллі кинула через плече дивний, страдницький погляд на батьків, ніби благаючи їх спинити цей болісний процес, але, ймовірно, те, що вона побачила в їхніх обличчях, переконало малу, що час вийшов і все, що потягне за собою цей перший день, таке ж неминуче, як і прогресування артриту в Норми Крендал. Дівчинка відвернулася й увійшла в автобус. Двері з драконячим хрипом зачинилися. Автобус від’їхав. Рейчел заридала.
— Заради Бога, годі, — попрохав Луїс. Сам він не плакав. Але дуже вже хотів. — Це ж лише на півдня.
— Півдня — це вже погано! — залементувала Рейчел і заплакала ще дужче. Луїс обійняв її, і Ґейдж для зручності оповив руками шиї батьків. Коли Рейчел плакала, Ґейдж зазвичай заходився також. Але не цього разу. «Тепер наша увага буде тільки для нього, — подумав Луїс. — І, чорт забирай, він це чудово розуміє».
Вони з тривогою чекали на повернення Еллі. Пили багато кави, обговорюючи, як може пройти її перший день. Луїс пішов у задню кімнату, яка мала стати його кабінетом, і не робив нічого корисного, окрім як ліниво перекладав папірці. Рейчел абсурдно рано почала готувати обід.
Коли о чверть на одинадцяту задзвонив телефон, Рейчел кинулася до нього і видихнула в трубку: «Алло!», перш ніж пролунав другий дзвінок. Луїс застиг у коридорі між своїм кабінетом і кухнею, цілком певний того, що це вчитель Еллі вирішив повідомити їм — Еллі не справляється. Шлунок громадської освіти не зміг перетравити її, тож просто виплюнув. Але це була всього-на-всього Норма Крендал, яка дзвонила розповісти, що Джад щойно зібрав останню кукурудзу і вони можуть прийти набрати трохи собі. Луїс узяв сумку і перетнув дорогу, а тоді насварив Джада за те, що той не покликав його на допомогу.
— Усе’дно ця куурудза ні гівна не варта, — відповів Джуд.
— Будеш так говорити, коли я піду, — кинула Норма. Вона вийшла на ґанок з холодним чаєм, старовинною версією кока-коли, на таці.
— Пробач, моя голубко. Мені соромно.
— Повірте, йому ніц не шкода, — промовила Норма до Луїса і сіла, скривившись від болю.
— Бачив, як Еллі сідає в автобус, — сказав Джад, запалюючи «Честерфілд».
— З нею все буде гаразд, — додала Норма. — З дітьми майже завжди все гаразд!
«Майже», — подумав Луїс похмуро.
Та з Еллі і справді все було гаразд. Вона повернулася додому опівдні, радісна й усміхнена, її блакитна парадна сукня дзвоником граційно коливалася над здертими гомілками. (З’явилася нова подряпина на коліні, яка перевершувала попередні.) В руках у неї був малюнок чи то двох дітей, чи то двох ходячих кранів, шнурок на одній з туфель розв’язався, а стрічка з волосся кудись зникла.
— Ми співали про Старого Макдональда![16] — закричала вона. — Мамо! Тату! Ми співали про Старого Макдональда. Та ж пісня, що і в моїй попередній школі!
Рейчел глянула на Луїса, що сидів біля вікна з Ґейджем на колінах. Малюк майже заснув. Щось сумне промайнуло в її погляді, і, хоч вона швидко відвела очі, Луїс відчув страшенну паніку. «Ми справді старіємо, — подумалось йому. — Це цілковита правда! Ніхто не робитиме для нас винятків. Тепер у неї своя дорога… а в нас своя».
Вона намагалася і розказати про місіс Берріман, і показати свій малюнок, і похвалитися новою подряпиною — все одночасно. Черч крутився в неї під ногами й гучно муркотів. Еллі тільки дивом через нього не перечепилася.
— Тсс, — сказав Луїс і поцілував її. А Ґейдж, зневаживши загальне збудження, заснув. — Я тільки вкладу малого спати, і ти мені все-все розкажеш.
Він піднявся з Ґейджем нагору, пройшов під теплими косими променями вересневого сонця. А коли вже дістався до сходового майданчика, його охопило таке передчуття жахливої майбутньої пітьми, що він, весь схолонувши, спинився і здивовано роззирнувся, шукаючи причини. Він міцніше обійняв малюка, притиснув до себе, і Ґейдж, відчувши дискофорт, заворушився. Враз на руці та спині Луїса повстали сироти.
— Що сталося? — спитав він себе, збентежений і наляканий. Серце гупало як скажене, шкіра на голові стала крижаною, і раптом здалося, що її надто мало, аби вкрити весь череп. Він відчував, як під повіками бушують хвилі адреналіну. Він знав: очі справді можуть вилізти з орбіт, якщо людина переживає нереальний страх. У таких випадках не просто розширяються зіниці, а самі очні яблука вибалушуються — зростає кров’яний, а з ним і гідростатичний тиск внутрішньочерепної рідини. Що це, в біса, було? Привиди? Боже, він справді відчув, як щось ковзнуло повз нього в цьому коридорі. Щось, що він майже зміг побачити.
16
«Old Macdonald had a farm» — популярна дитяча пісенька, яка допомагає дітям вивчити звуки тварин. Перший запис було зроблено 1927 року. Найбільшої популярності пісня набула у виконанні «короля рок-н-ролу» Елвіса Преслі.