— Я вирішила, що найкраще буде, коли я поїду з вами, — безапеляційно заявила вона. — Гадаю, в автобусі для мене знайдеться місце?
— Звичайно, — відповіла класна керівничка. — Не знаю тільки, чи вистачить для всіх ковбасок для вогнища.
— Я собі раду дам, — відказала Стасева мати.
Автобус виїхав вчасно. Каміла захопила із собою камеру. У переддень екскурсії вона пообіцяла зняти фільм про ІІІ-А, який змонтує її тато. Усі зможуть отримати копії. Тим більше, що про кожного буде короткий сюжет.
Каміла почала робити інтерв’ю ще в автобусі. Звісно, першою була пані Чайка!
— Як ви вважаєте, що найкраще в професії вчителя?
— Відповідати треба серйозно?
— Як хочете, — відповіла Каміла, не перестаючи знімати.
— Учителі мають два місяці канікул, — відповіла пані Барбара. — Крім того, ми випускаємо учнів у світ.
— Вам запам’ятався найвдаліший жарт?
— Так, якось першого квітня мені довелося писати на дошці шматком сиру.
— Це ж ми зробили! — сказала Каміла.
— А й справді! — пригадала вчителька й засміялася.
Каміла подалася до водія.
— А можна з вами поговорити під час руху?
Відповісти водій не встиг, бо поруч із Камілою зупинилася Стасева мама й наказала дівчині повернутися на місце.
— Ви б мали краще стежити за донькою, — дорікнула вона Камілиному татові, а той тільки зітхнув.
— Тату, поясни їй, що фільм лише виграє, якщо ми з водієм перекинемося двома словами.
Та замість того, аби щось пояснювати, Камілин тато взяв камеру й сам пішов поспілкуватися з водієм.
На місце приїхали трохи по дев’ятій. У пущі пахло весною. Дорога, якою вів їх провідник, була короткою, але долали її довгенько. А все через те, що Камілин тато перед поїздкою пообіцяв, що кожен зможе на п’ять хвилин перетворитися на оператора камери, бо знятий таким чином фільм стане незабутньою пам’яткою для всіх. Якщо хтось не вміє поводитися з камерою, не варто соромитися, а підійти до нього й він проведе інструктаж. Камера постійно переходила від одного учня до іншого. Кожен знімав те, що йому найбільше подобалося. Траплялося, що хтось забарився під час зйомок. Наталію цікавили комахи, навіть найогиднішому хробакові було виділено не менш ніж хвилину. І все це у фільмі начебто про ІІІ-А! Дівчата сердилися, але Патрик підхопив Наталину ідею й побіг із камерою до величезного, обгородженого жердинами мурашника.
Найбільше проблем виникло в музеї. Там було досить темно, але жіноча половина класу із цим впоралася. Дівчата знімали самих себе, та ще й зблизька!
Стасева мама вважала, що конче необхідно відвідати місцевий музей природи. Найбільше її захопили опудала рідкісних тварин і птахів.
— Попри все ця поїздка виявилася корисною! — проголосила вона й позирнула на Камілиного тата, сподіваючись його схвалення.
— Безумовно, — буркнув пан Анджей і подався до класної керівнички.
— То що, — мовив він за кілька хвилин. — Тепер поїдемо возами?
— Так, — відповіла вчителька, — ми саме на цей час домовилися з візниками.
— Тоді треба якось так зробити, щоб камера зняла те, що відбувається на одному й на другому возі, — сказав Камілин тато. — Я піду запитаю, чи можна буде якось передати камеру з одного воза на інший, — додав він і пішов до візників, які саме влаштували собі перекур.
Повернувся він задоволений і сказав, що все залагодив:
— На півдорозі перший віз зупиниться й зачекає, доки під’їде другий, і тоді перенесемо камеру.
До Мацекових рук камера потрапила вже на возі. Тому хлопець зняв розмову з візником, але передусім героїнею його сюжету була Малгося. А ще… Стасева мама, яка гидливо спостерігала за мухами, що літали біля кінського хвоста. Єва зафільмувала розмову з Каською й назвала свій сюжет «Про перевагу типсів над обгризеними нігтями», сама ж Каська — розмову з Євою про ворожіння, «Плюси й мінуси ворожіння на кавовій гущі». Білий Міхал прочитав цілу лекцію про комікси. Томек нічого не говорив, зате дістав свій фотоапарат і фоткав камеру, яка знімала його.
Кінга відповіла на запитання про свій улюблений предмет. Виявляється, що вона досі вагалася між польською мовою та географією. Чорний Міхал розказав, ким стане в майбутньому. Усі здивувалися, бо ніхто не підозрював, що той хоче бути лікарем. Лише Кінга зрозуміла, чому саме. Удома на хлопця чекала мама, яка одужувала після операції. Проте її голос, яким вона раніше заробляла на життя, назавжди залишився хіба на архівних плівках Польського радіо.
Найбільше емоцій викликало в усіх багаття. По-перше, тому, що, коли його нарешті вдалося розпалити, усі вже добряче зголодніли. Звісно, найдужче їсти хотілося Матеушеві, котрий, попоївши, схопив камеру й подався знімати… Їжу. Ну і, звісно, всі співали.