— Виліпиш щось для мами? — поцікавився Пьотр, зазирнувши до його кімнати. — Свята не за горами…
— Але що?
— Підставку для ароматичних свічок, щось для скріпок і кнопок…
— Гаразд, щось придумаю.
— А що ти робиш?
— Читаю.
— Не йдеш на цю свою кераміку?
— Іду, але десь за годину. У мене ще є час, почитаю собі.
— Слухай, мужик! Що з тебе виросте? У футбола не граєш, спортом не займаєшся, лише читаєш і ліпиш.
— Знаєш що…
Мацек не любив, коли йому заважали читати. Тим більше зараз, коли він саме дійшов до страшенно захопливого місця. До всього, Пьотр теж заявив, що кераміка — це не заняття для чоловіка.
— Що — «знаєш що»?
— Не всі ж такі, як ти.
— Займись баскетболом.
— З моїм зростом?
— Ну, тоді волейболом.
— Ні-і-і, краще вже їздити на велосипеді чи роликах.
— І що ти там читаєш? — запитав Пьотр, помітивши, що Мацек весь час зазирає до книжки.
— «Поттера».
— Але ж ти її вже читав.
— Це інший том. Їх декілька.
— Та ну тебе із твоїми томами, — Пьотр махнув рукою і, буркнувши, що збирається до басейну, вийшов.
Дорогою на кераміку Мацек зустрів Малгосю. Забіг до маленької крамнички купити печива, бо всі учні приносили на заняття щось солодке. Малгося стояла в черзі, Мацек прилаштувався за нею.
— Що купуєш? — запитав хлопець.
— Ой, купу всього: хліб, масло, молоко, сир, помідори, огірки, панірувальні сухарі…
— Окей, я вірю, що в тебе геніальна пам’ять, але можеш зупинитися.
Обоє засміялися.
— А ти? — запитала Малгося.
— Печиво.
— Ти що, постиш перед святами? — пожартувала дівчина й усміхнулася.
— Хе-хе, ні, це на заняття.
— На які? — поцікавилася Малгося.
— Ну, такі… — Мацек завагався. «Сказати їй про кераміку, чи ні?» — гарячково міркував він. Нарешті придумав, як викрутитися, і квапливо промовив: — З образотворчого мистецтва.
— О! Класно! — відповіла дівчина. — А в мене жодних здібностей.
— Ну-у, якісь, мабуть, є, — намагався втішити її Мацек, але розмова не клеїлася. Хлопець не знав, про що говорити далі.
— Покажеш колись свої роботи? — спитала Малгося.
— Та не дуже є на що дивитися.
— Ну-ну, не будь таким скромним, — засміялася Малгося.
Але Мацек не встиг відповісти, бо продавчиня запитала дівчину, що та купує.
— Зачекати на тебе? — запропонувала Малгося, поскладавши покупки.
— Мені лише печиво, — сказав хлопець.
— Яке? — запитала продавчиня.
— Можуть бути «їжачки», аби тільки швидше.
— Якщо любить — почекає, — зареготався якийсь п’яничка, що саме зайшов до крамнички, а Мацек почервонів, розрахувався за печиво й вийшов. «Чула вона чи ні?» — думав хлопець, занепокоєно позираючи на Малгосю. Але та, мабуть, нічого не чула.
— Куди тепер? — Малгося весело посміхалася.
— Та тут недалечко, на Некланську.
— Тоді я тебе проведу.
— Краще я тебе.
— Ти запізнишся, а мені ще треба до аптеки.
— Ну, давай, ти проведеш мене.
Коли обоє зупинилися біля будинку, де відбувалися заняття, Малгося вигукнула:
— Я вже зрозуміла! Сюди приходить моя сусідка, маленька Кася, яка мешкає з нами на одному поверсі. Вона це називає «глинка». А тато завжди жартує з неї…
— Еге ж… — неохоче погодився Мацек і замовк, бо саме в цю мить з’явилася мала Кася.
— Привіт, Мацеку, привіт, Малгосю, — привіталася вона і, відчинивши хвіртку, побігла на подвір’я, щоб там із безпечної відстані крикнути: «Закохана парочка, закохана парочка!»
Обоє почервоніли й потупилися.
— Я теж колись хотіла тут займатися, — почала Малгося, щоб відволікти Мацека від Касиної дражнилки. — Але це виявилося недешевим задоволенням, тому батьки не погодилися, — додала вона, помовчавши.
Мацек їй справді подобався. Вона звернула увагу на нього ще в районній бібліотеці, коли прийшла по «Гаррі Поттера» й почула, як Мацек сказав бібліотекарці, що в нього є власна книжка. Це сталося ще до того, як обоє опинилися в одному класі.
— Ти ж казала, що не маєш здібностей… — озвався Мацек і раптом зніяковів. Помітив, що в Малгосі старенькі потерті рукавички, й лише зараз утямив: дівчина не хотіла, аби він зрозумів, що в неї вдома ледве зводять кінці з кінцями. Крім того, Мацек бачив її малюнки на уроках образотворчого мистецтва. Здібності в неї були, та ще й неабиякі!
— Я вибрала уроки французької, — сказала Малгося, мов бажаючи підкреслити, що батьки все-таки здатні оплатити якісь додаткові заняття.