— Ось, що читає гімназистка Катажина! «Щоденник принцеси». На жаль, якщо не приділятимеш більше уваги математиці, тобі залишиться щонайбільше «Щоденник Попелюшки». Жоден принц не одружиться з дівчиною, яка не знає, скільки становить квадратний корінь із шістдесяти чотирьох.
У класі зареготали, а Малгося замислилася, яка книжка могла так захопити Каську. Бо Каська й книжка досі були несумісними поняттями.
Сягнувши в шкільній бібліотеці по перший том і погортавши його, Малгося відразу покликала Мацека.
— Ти повинен це побачити!
— Що саме?
— Слухай: «Він сказав, що не знає нікого з бодай краплею тестостерону, хто здатен був подивитися „Красуню й чудовисько“ на Бродвеї і кого б при цьому не знудило».
Мацек засміявся, а тоді зиркнув на обкладинку.
— Ого! Навіть якась газета рекомендує! Візьми! Треба це почитати. Уривок такий дурний, що мене це навіть зацікавило.
— Але воно аж у трьох томах, а я ще хотіла… — завагалася Малгося, але не договорила, бо бібліотекарка дозволила їй узяти аж п’ять книжок.
Зараз Малгося вже прочитала третій том. Книжка читалася швидко, але із суперечливими почуттями. По-перше, усе відбувалося в Нью-Йорку. Малгося там ніколи не була й, схоже, не побуває. Хіба що пані Леськевич запросить, але це просто нереально. По-друге, усе описане там — суцільна вигадка. Дівчина — принцеса з якоїсь європейської держави, якої насправді не існує. Та було там те, що Малгосю справді зацікавило — поцілунки, розмови про секс, кохання. Тепер уже вона знала, чому Каська так цим зачитувалася. «Хоча це дивно, — подумала Малгося. — Каська без кінця розповідає, яка вона в цих справах досвідчена, носить стринги до куценької міні-спіднички, ліфчик, у якому помістилися б чималенькі дині. І все-таки читає про дівчину, в якої немає грудей, котра гризе нігті й ніколи не цілувалася…» Малгося нігтів не обгризала, проте також ніколи не цілувалася. А груди? Та наче ростуть. У порівнянні з минулим роком навіть помітно. Щоправда, вона не виглядає так, як Каська чи бодай Каміла, перед котрою точно не стоїть проблема: «Я схожа на пральну дошку», але щось там починає бубнявіти під светром. На щастя, Малгося прочитала, що в інших теж такі самі проблеми. Але на цьому спільні риси із принцесою Мією закінчувалися. Малгосю ця книжка просто розсердила. Бо країна вигадана, щоденник несправжній, як можна день за днем писати, наче там справді щось відбувається. Вона це що, на ходу писала? Але Малгося радо б із кимсь поговорила про те, що там було. Про поцілунки, про кохання… Але з ким? Каміла за кордоном. А Мацек? О ні! Йому цього читати не можна… «Не дай Боже, подумає, що я теж так само боюся поцілунків», — зітхнула Малгося і, не подумавши, що все це правда, почала складати книжки на полицю.
За цим заняттям її й застав Мацек. Захеканий, засмаглий під час роботи на дачі, він упав на ліжко й зойкнув.
— Спину собі спалив! — і, помітивши, що Малгося ховає книжку, підскочив. — Стоп, я ж збирався прочитати!
— Е-е-е, тобі не сподобається.
— А от і ні! — Мацек простягнув руку, але Малгося сховала книжку за спиною.
— Облиш, — попросила вона й стала спиною до стелажа. Мацек наступав на неї й сміявся.
— Дай! — Мацек простягнув руку по книжку, але Малгося встигла перекласти її до іншої руки.
— Ну, візьми…
— О пані! Я нічого іншого не прагну! — Мацек заговорив жартівливим тоном, як завжди, коли видурнявся.
— Мацек!
Вони стояли впритул, аж раптом книжка впала на підлогу. Мацек поцілував Малгосю якось так несподівано. Сміючись, наблизив вуста до її губів і, споважнівши буквально на мить, поцілував дівчину. «Зовсім, як у книжці», — подумала Малгося, розтуливши губи. І те, що Мацек може прочитати цю книжку, зробилося раптом неважливим.