Спалена садиба
— Каміло! Каміло! — луна несла Малгосин голос лісом. Дівчина марно силкувалася розгледіти в темряві постать подруги. Заплакана Каміла десь зачаїлася.
— Облиш її, — почувся за спиною Мацеків голос. — Мабуть, їй хочеться побути на самоті.
— Я не можу її так залишити! Це моя найкраща подруга!
Помовчали, а тоді Мацек озвався першим:
— Ти чула, що казав Міхал?
Малгося не відповіла. Міхалові слова весь час відлунювали їй у вухах і завдавали болю.
«Вона з тобою дружить, бо вигідно від тебе відрізняється! Багатством і шмотками! А якщо виявиться, що ти в чомусь її випередила, то або покине тебе, або примусить опуститися до свого рівня». Як це жахливо!
Бо тоді вона й Каміла — це як мама і пані Леськевич, яка спершу вдавала близьку подругу, а тепер мама вимушена сплачувати її борги? Ой леле!
— Ти ж не віриш цьому, правда? — запитала вона в Мацека, але він не озвався. Не хотів її ранити. Може, тому, що сам доволі пізно щось помітив?
— Знайдеться, — мовив він перегодом, обіймаючи Малгосю за плечі. Але дівчина відштовхнула його руку.
— Я хочу, щоб вона відшукалася негайно!
Вона не могла зізнатися Мацекові, що хоче знайти подругу передусім, аби запитати в неї самої, чи Міхал казав правду. І мусить зробити це нині. Зрештою, завтра вони звідси поїдуть.
В Урлах над Ливцем опинився майже весь клас пані Чайки. Перші канікули, під час яких вони по-справжньому можуть перезнайомитися!
«Цікаво, чи наша дружба з Камілою витримає випробування табором?» — часто запитувала себе Малгося. А все через те, що за кілька днів до поїздки Каміла виглядала набурмосеною й супилася чимраз більше. На питання «що сталося?» не реагувала. Не розповіла, що трапилося там, куди вони їздили з Олеком та його батьками. А Малгосі було чим поділитися! Поцілунок із Мацеком, книжки, які вона поглинала довгими літніми дощовими днями. Особливо хотілося розказати про «Кораліну» Ніла Геймана, яку вони з Мацеком прочитали вголос, сидячи рядком на її ліжку. Може, все тому, що, звіряючись Камілі, Малгося не помічала заздрих поглядів подруги, які та кидала на неї, коли Мацек цілував її, вітаючись або прощаючись.
У перші дні в таборі знайомилися з місцевістю. Планували купу ігор, хлюпання в мілкому Ливці, у якому, проте, можна було організувати безліч забав, наприклад водне поло. Змагалися, хто більше ягід назбирає. Влаштовували велосипедні прогулянки, бо ж приїхали сюди, аби покататися. Лише один раз пані Чайка погодилася, аби, набравши вдосталь харчів і захопивши принаймні одну мобілку, учні вирушили в нетривалий похід.
Це сталося за кілька днів до кінця табору. Ідею податися до старого дуба та старого панського двору біля його підніжжя підкинув Алекс. Зрештою, поїздку організувала його мама, яка часто бувала тут із сином. Тож не дивно, що Алекс добре знав, що тут справді варто оглянути.
Вирушили після сніданку. Малгося, захопившись черговою суперечкою з Мацеком про «Кораліну», навіть не помітила, що відбувається довкола. А подивитися було на що. Усі захоплювалися будиночками обабіч дороги. Кінга з Міхалом жартома сперечалися, який із них вони собі куплять, коли стануть дорослими. Каська переконувала всіх, що воліла б жити в панському маєтку й мати прислугу, тож Алекс, як завжди, підколював її.
— Яку прислугу?
— Наприклад, з України. Вони прибирають за невеликі гроші.
— Цікаво, як би ти з ними домовилася? Ти ж польською ледве говориш!
Каська стенула плечима. Ох, цей Алекс! Навіть помріяти не дає!
І лише Каміла мовчала. Йшла трохи віддалік, відставши від решти групи.
«Навіщо я їм здалася? — запитувала вона сама себе. — Малгося навіть не поцікавилася Олеком». Але Каміла й сама нічого не розповідала. Не хотіла розказати, що під час спільної поїздки покинула свого хлопця. Усе наче було гаразд, та щоразу, коли дивилася на нього, мріяла, аби перед нею були не сіро-блакитні Олекові очі, а карі очі Міхала. Це ставало дедалі нестерпнішим. І нарешті, коли якогось дня Олек на пляжі вирішив її поцілувати, Каміла з усім покінчила. Одним словом. Лихим, нецензурним, таким, якого сама не сподівалася від себе, вона припинила те, що тривало понад рік. Якби хтось запитав у Каміли, навіщо вона це зробила, та нізащо не сказала б про справжні причини своєї поведінки. Олек ні про що не запитав. Просто підвівся й пішов геть. І до кінця спільного перебування поводився так, наче вони лише знайомі, нічого більше. Дівчина була йому вдячна, що він ні про що не питає, не вимагає жодних пояснень, бо не змогла б нічого витлумачити. Чому раптом хлопець, на якого Каміла не звертала уваги весь рік, почав так її цікавити? Більше, ніж Кшисек у першому класі. Більше, ніж Олек. Адже в неї був шанс. А вона ним не скористалася. Може, думала, що Міхал вічно її обожнюватиме? А цього не сталося. Саме про це вона й думала, простуючи піщаною стежиною за однокласниками, котрі захоплювалися краєвидами.