— І все? — запитала Малгося.
— Та ти що! — обурилася Каська. — Найкраще пофарбувати в який-небудь колір. Тим більше, що канікули, учителі не чіплятимуться.
— Гаразд, але я хочу такий світлий, перламутровий, — погодилася Малгося.
— Він уже немодний, але як хочеш… — відказала Каська.
З усього було помітно, що вона не схвалює вибору однокласниці. Сама ж почала фарбувати нігті яскравим червоним лаком і мовби знічев’я, спитала Малгосю:
— Мацек дзвонить?
— Нині не телефонував, але, може, часу не мав…
— Як це — не мав часу? Для тебе не мав? Або він тебе кохає й дзвонить, або лише вдає, щоб приспати твою пильність.
— Як це — приспати пильність? — запитала Малгося, і в її серце вкралася тривога.
— Та ти що, хлопців не знаєш? — Каська заговорила своїм колишнім тоном, добре Малгосі знайомим.
Це знову була Каська в стрингах, із задком, випнутим у бік найвродливіших у класі хлопців, Каська, яка кепкувала з їхніх побачень, на яких «нічого не відбувається, крім поцілуночка в щічку, бо вам невтямки, як треба поводитися із хлопцем». Малгося цих кпинів не любила, і їй зробилося прикро, бо дівчина усвідомила, що їй більше подобалася хвора Каська з ногами на витяжці, аніж ця, яка зараз фарбувала собі нігті й байдуже продовжувала:
— Він там уже точно якусь закадрив. Ти про це навіть не довідаєшся відразу, та повір мені, що він звідти повернеться іншою людиною. Ти мусила будь-що з ним поїхати!
— Як ти це собі уявляєш, коли в батьків грошей не було?
— На жаль, — вела своєї Каська, — таке воно життя. Тому ти повинна зрозуміти, що, коли не маєш грошей, не маєш нічого. Навіть хлопця. Звісно, його можна втримати іншим способом, але в тебе… — тут Каська промовисто зиркнула на Малгосині груди, які ледве випиналися під блузкою, — не дуже є чим його звабити.
Малгося аж похолола.
— Ні, — вигукнула вона. — Мацек точно не такий! Він інший!
— І ти ще віриш, наче бувають інші хлопці! Згадаєш мої слова! Зрештою… якщо протягом трьох днів не отримаєш есемески, сама переконаєшся, що я кажу правду!
— Повна лажа! — сказав Мацек Білому Міхалові. — Аж кортить цей чортів мобільний жбурнути кудись у сніг!
— А що таке?
— Покриття немає, — сердито пояснив той. — І як можна вірити операторам, які тебе переконують, що покриття є скрізь у Польщі.
— Надішли листівку, — знизав плечима Білий Міхал.
— Листівка прийде за кілька днів, а я обіцявся Малгосі щодня слати есемески.
— Їй-бо, зв’язатися з дівчиною — це як добровільно в тюрму сісти, — бовкнув Білий Міхал і глянув на товариша, як на ідіота.
— У когось покриття є? — спитав Мацек за вечерею.
— А тобі навіщо? — запитав Алекс і захихотів, а за ним і решта.
— Я мав на увазі мобільний…
На жаль, з’ясувалося, що ні в кого не було покриття, а на додачу виявилося, що до найближчого поштового відділення досить далеко й ніхто туди не збирається.
— Ви лижники, а не плаксиві баби, — заявив інструктор. — Батьки витримають і без ваших листів.
Малгося спала з мобілкою під подушкою. Узагалі не розлучалася з телефоном. Сама надіслала Мацекові лише дві есемески. І щоразу з’являлося повідомлення, що вони не отримані адресатом.
— Чого ти, доню, так задивляєшся на цей мобільник? — поцікавився тато, коли вони сіли обідати.
— Бо Мацек чомусь не пише…
— Доню, а коли йому писати, якщо він на лижах гасає?
— Але він обіцяв…
— Обіцяв, але, може, у нього немає часу.
— Або покриття, — утрутилася мама й почала розкладати картоплю.
— І ти віриш, що там немає покриття? — сказала Каська й вибухнула сміхом. Малгосина мобілка мовчала вже п’ятий день. — Якби кохав, то й кілометр пройшов би, щоб надіслати тобі дурну есемеску. Закадрив там якусь, а ти, дурна, чекаєш.
Ця розмова взагалі позбавила Малгосю спокою. І навіть повідомлення від Мацека, яке прийшло в останній день канікул, її не втішило.
«Маленька, не було покриття. Страшенно за тобою скучив. Побачимося вранці в школі», — писав Мацек.
«Я тобі не вірю», — відповіла вона, а тоді вимкнула мобілку й розплакалася.
— Я мушу піти нині!
— Ти що, зовсім з глузду з’їхав? — спитала Мацекова мама. — Зараз десята вечора, що її батьки подумають?
— Мамо, мене не цікавить, що вони подумають, я повинен побачитися з нею нині!
— А подзвонити не можеш?
— Та я дзвонив, але її мама сказала, що Малгося не підійде. Сам чув, як її кликали, а вона навіть не озвалася.