— Та так, — відповіла Каміла. — Щоб настрій підняти.
Вона б нізащо не зізналася Єві, що не відає, що робити, й шукає поради в гороскопах, зірках, картах…
— Ти стоїш на роздоріжжі, — почала Єва, повільно розкладаючи карти. — Сама не знаєш, чого хочеш…
«Наче думки мої читає», — подумала Каміла, зазираючи в карти, хоча не розуміла нічогісінько з того, що показувала їй Єва.
— Є якийсь хлопець. Наче й близько, але водночас далеко. Немовби щось вас розділяє. А ось і другий. Дуже ображений, щось тобі намагається довести, поводиться трохи по-дурному. На тебе чекають проблеми в школі. Мусиш зосередитися на навчанні…
— Слухай, ти що, з моїми предками змовилася? — перебила її Каміла.
— Ну, ти ж хотіла, щоб я поворожила… то я це й роблю…
— Але не про школу!
— Слухай, але тут виходить, що в тебе можуть бути серйозні проблеми…
— Не вірю…
— То навіщо мені тобі ворожити, якщо ти не віриш?
— Гаразд уже, кажи… Що там у гімназії?
— Хтось з учителів матиме на тебе зуб.
— Е-е-е, дурниці, — відповіла Каміла, чухаючи Латку за вухом. Собачка лизала їй руки. — Що ти ще там бачиш?
— Почекай, зараз. Треба перетасувати. А знаєш, що Міхаловій мамі вже зробили операцію? Вирізали гортань. На щастя, виявилося, що вона колись застрахувалася й тепер отримуватиме досить високу пенсію. Ну, зніми, — Єва простягла Камілі колоду.
«Міхал…» — подумки повторила Каміла й раптом збагнула, що давно не думала про Міхала, немовби він перестав для неї існувати. А про кого думала? Хто був для неї важливий? Цього дівчина не знала.
— …ти мене слухаєш? — Єва штурхонула її ліктем.
— Пробач, задумалася.
— Найближчим часом щось змінить твоє життя. Це буде такий поворотний момент. Але… буде важко. Та вже коли це станеться, здійсняться всі твої мрії. Дуже вдала комбінація. Ну, кінець! Тільки не дякуй, а приготуй найдрібнішу монетку, яку знайдеш. За ворожіння треба платити, — мовила Єва й сунула Камілі під ніс скарбничку, у якій бряжчали монети. Каміла дістала грошик і кинула до скарбнички.
Євина мама принесла дівчатам чай і печиво. Подружки гомоніли, кидаючи Латці шматочки. Раптом Каміла глянула на годинника.
— Ой леле, я вийшла з дому майже три години тому.
— Якби батьки чогось хотіли, вони б зателефонували на мобільний, — сказала Єва, і, немовби у відповідь, задзеленчала Камілина мобілка.
— Так, мамо. Я вже повертаюся… Ні, гуляю, — проказала дівчина в слухавку. — Зараз буду, па.
Каміла бігла додому, тягнучи за собою Латку, яка, зрадівши, що може нарешті побігати, голосно гавкала.
Раптом дівчина помітила пару по той бік дороги. Високий, із гарною статурою хлопець і струнка дівчина. Олек і Каська. Каміла шарпонула поводок. Притягла до себе Латку і, відстібаючи поводок, прошепотіла:
— Будь тихо й біжи додому.
Латка, мабуть, зрозуміла, бо помчала у напрямку Камілиного подвір’я.
Захоплена розмовою пара навіть на неї не глянула. Жваво жестикулюючи, Олек та Каська йшли в напрямку Касьчиного будинку. За мить Каміла почула Олеків баритон, який на всю вулицю виспівував:
— У Каськи класні груди!
Потому розляглося тупотіння, і відразу ж — цокіт туфельок Каськи, котра, сміючись і вигукуючи: «Ти свинтус!» — намагалася наздогнати його.
— Ну, загладила ти свою провину! Собака нарешті вибігалася! Аж три години на вулиці! Іноді на тебе все-таки можна розраховувати. Шкода, що лише тоді, коли на тебе спершу нагримаєш, — сказала мама й поцілувала доньку в чоло.
Каміла відчувала, що обличчя в неї аж палає від сорому, але нічого не сказала. У вухах лунала пісня, яку переробив колись Олек. Зовсім нещодавно це була їхня пісня. Перед очима була Каська, яка бігла за Олеком вулицею. І три тузи, котрі, за словами Єви, віщували здійснення мрій. «От тільки яких саме?» — подумала дівчина й зачинила за собою двері кімнати.
Сумніви
Олек укотре замислювався над стосунками з Каською. Зустрівся з нею лише декілька разів і мав враження, що для Каськи ці побачення означають зовсім інше, ніж для нього. Учора вона так його обіймала, аж занадто відверто. Крім того, вирішила прогулятися неподалік Камілиного дому. Йому начебто й самому хотілося там пройти, але… З іншого боку, він не знав, як поводитися, якщо зустріне Камілу. Бо про те, що вона була неподалік і бачила, як видурняється Каська, Олек ні сном, ні духом не відав.
Каська була зовсім не схожа на Камілу. Їй постійно треба було говорити компліменти. Дівчина весь час чепурилася. Це його дратувало. Олекові здавалося, що вона демонстративно з ним кокетує. А зовсім не тому, що він, Олек, значив для неї щось особливе. Каська не була такою життєрадісною, як Каміла. Колишня Каміла. Його. Каська була весела, але за цими веселощами крилася порожнеча. Єдиною «людською» рисою було оте накульгування після травми, але решта… Він і сам не знав, навіщо зустрічається з Каською. А найгірше, що та мала от-от до нього прийти.