Цей порух мало не звів Клавку з глузду. Все навколо раптом почало переливатися неймовірними барвами, неначе новорічна ялинка, серцю стало тісно в грудях, воно несамовито рвалося на волю. Долоні змокріли, і Клавка хотіла була непомітно обтерти їх об спідницю, але «непомітно» не вийшло: Борис Андрійович, скосивши очі, простежив за її рухом, це тривало лише півсекунди, проте він встиг усе помітити, та й повз уважний погляд Єлизавети Петрівни не прослизнула ця деталь. Клавка відчула себе так, немов провинилася, тож густо почервоніла, і від того її взяла ще більша досада.
— Сідайте за стіл, Клавочко, — виручила Єлизавета Петрівна, виводячи її зі стану ніяковості.
Клавка нарешті опанувала себе. Сіла, роззирнулася. На столі — хлібина, дві банки тушонки, бляшанка з оселедцем пряного посолу, горілка і знамениті мариновані маслюки Олечки — дружини Глухенького. Пильним оком Клавка визначила, що тушонка — не та, якою Єлизавету Петрівну забезпечує засекречений полковник, а з написом іноземною мовою.
— О, так у вас тут бенкет на всю губу! — весело сказала вона, хоча й не зовсім невимушено. — Піду помию руки!
Вона вискочила в коридор і на мить закрила долонями обличчя.
Серце несамовито гупало, на скроні пульсувала жилка.
«Що зі мною? — подумала вона. — Невже „воно“? Невже кохання? Невже „він“? Невже суджений?»
Клавка кинулась до ванни, включила холодну воду і почала вмиватися, намагаючись охолодити розпашілі щоки. Вона подивилася на себе в дзеркало. Вигляд у неї був не зовсім пристойний — очі блищали, щоки горіли, вуха палали і на лобі було написано великими буквами: «Я закохалася!»
«Ну що ж, — подумала вона, — принаймні немає тієї анемічної блідості, яка робить мене вкрай непривабливою для чоловічої статі».
Кілька разів глибоко зітхнувши на повні груди, Клавка спробувала опанувати себе і набути свого звичайного флегматичного вигляду. В кімнаті зловила на собі два прискіпливі погляди — Єлизавети Петрівни (тривожний) і Бориса Андрійовича (зацікавлений). Клавка примусила себе не робити зайвих рухів руками й акуратно присіла біля Олечки — якраз навпроти гостя.
Єлизавета Петрівна відрізала прямо на столі велику скибку хліба і щедро намастила її тушонкою.
— Бери, це американська. Ти такої ще не їла, — дбайливо додала вона.
Оце була тушонка! Клавка обережно кусала бутерброд маленькими шматочками, аби він швидко не закінчився.
Тим часом Борис Андрійович розповідав якусь фронтову історію — і це було щось дуже банальне, із репертуару всіх фронтовиків, які вихваляються своєю доблестю у веселих компаніях. Клавка подумала, що цю розповідь можна пропустити повз вуха і трохи проаналізувати ситуацію: нарешті до неї дійшла фраза «це наш новий сусід». Як сталося, що вона, через чиї руки проходять усі спілчанські папірці і плітки, нічого про це не знала?
Клавка, смакуючи делікатесом, потайки розглядала гостя і розмірковувала: старший лейтенант (це вона могла розібрати з погонів) незрозуміло яких військ (на цьому вона не дуже зналася), «грудь» насправді не в орденах, а в медалях. Стрижка — неармійська, видно, що він давно не був у перукаря. Після госпіталю, чи що? Але ж там усім профілактично голять голови, щоб не завелися воші. Він отримав ордер на житло в обхід спілчанської житлової комісії, яка (а це Клавка знала напевне) поки що не засідала. Та й у Спілці він не з’являвся, принаймні в робочий час, бо Клавка його бачила вперше. Вся ця історія її дещо бентежила: ще вчора вони з Єлизаветою Петрівною планували передати цю кімнату Глухенькому, аж виявляється, тут давно все було вирішено: на неї претендував незнайомець, чию належність до Спілки письменників явно можна було ставити під сумнів.
Як він назвався? Баратинський? Таке прізвище в списках членів і кандидатів у члени Спілки письменників не значиться. Ні за нинішній, 1947 рік, ні за минулий, ні за позаминулий. Клавка знала це точно, бо сама не раз передруковувала списки для різних звітів — і в алфавітному порядку, і за організаціями, і за партійністю, і за участю у Великій Вітчизняній війні… Стоп! Він щойно демобілізувався. Може, він вступив у Спілку до війни? Повоєнні списки складалися заново в міру повернення письменників з війни і з евакуації. А от старі…
Жуючи бутерброд з тушонкою, Клавка напружила пам’ять: нещодавно вона підшивала в архів спілчанські документи 1940–1944 років. У переліку за 1940 рік такого імені точно не було. Клавка це добре пам’ятає, бо серед 94-х прізвищ третина були єврейські, решта — українські за винятком не більше десятка російських. Такого «кучерявого» прізвища — «Баратинський» — серед них не значилося. Здається, і серед кандидатів у Спілку. Щоправда, є в архіві за передвоєнні роки один документ — Клавка запам’ятала його через дуже незграбну назву: «Список писателей, членов украинской организации Союза советских писателей, по разным причинам не попавших в основной список». Може, він там? Треба в понеділок звірити.