Секретарів могли мати небагато письменників. У списку 1947 року у Спілці налічувалося 18 літераторів, у яких секретарювали, як правило, їхні дружини. Навіть у Сосюри значилася секретарем його Мура — Марія Гаврилівна Сосюра. Ну і що з того, що Клавка переповіла це Борисові Андрійовичу?
Так само чи було щось злочинне в тому, що вона ознайомила його з минулорічним рішенням «Про передачу Спілці радянських письменників в орендне користування на десять років будинку № 68 по вул. Леніна», яке анулювало постанову Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 25 листопада 1945 року, за яким будинок належав Міськжитлоуправлінню. Щоправда, зауважила Клавка, у Спілці немає достатньо коштів, щоб підтримувати будинок у належному стані, тож серед начальства висловлюються думки з приводу того, щоб попроситися назад — у Міськжитлоуправління? Але хіба це така вже таємниця?
Так, Клавка розповіла на прохання Бориса Андрійовича про відмінності між штатним розкладом правління Спілки радянських письменників України на 1946 рік (коли ним керував до листопада Максим Тадейович) і на нинішній, 1947 рік (вже при Олександрі Євдокимовичі). У 1946 році штатний розклад включав 22 співробітники з місячним фондом заробітної плати 12 600 карбованців, а у 1947 році штат становив 25 людей з місячним фондом заробітної плати 27 800 карбованців. Борис Андрійович спитав, які посади додалися, і вона без будь-яких докорів сумління відповіла, що з’явилася посада заступника Голови правління — і це правильно, бо Олександр Євдокимович — людина зайнята, часто буває у відрядженнях, треба, щоб хтось постійно був на місці. Додалися також: відповідальний секретар комісії з друкованих органів і видавництв; відповідальний секретар комісії з іноземної літератури; відповідальний секретар комісії з воєнно-художньої літератури; відповідальний секретар комісії з теорії літератури і критики; відповідальний секретар комісії з драматургії та кінодрами; відповідальний секретар комісії з жанрових секцій; зав. господарчою частиною (раніше був лише комендант, тепер комендант і завгосп). Змінилася ситуація і в Кабінеті молодого автора: якщо при Рильському там було три посади: завідувач Кабінету молодого автора, консультант-літературознавець і секретар, то зараз була лише одна одиниця: відповідальний секретар комісії роботи з молодими авторами. Так само скоротилася кількість водіїв — з двох до одного. Решта все лишилося без змін: Голова правління, секретар правління, заступник секретаря правління, головний бухгалтер, бухгалтер, касир, секретар, машиністка, кур’єр, комендант, прибиральниця, двірник, гардеробниця, сторож, пічник.
На обережний коментар Бориса Андрійовича щодо нових відповідальних секретарів, мовляв, Корнійчук оточив себе своїми людьми, як бронею, і що бюрократизація шкодить ленінській лінії партії, Клавка промовчала. Так само, про всяк випадок, вона промовчала про розміри окладів. Не казати ж йому, що у Корнійчука він був більш як удвічі вищий, ніж у Рильського, тоді як оклади інших спілчанських посадових осіб виросли за рік лише на 5 %. І якщо у Максима Тадейовича зарплата була майже така сама, як і у відповідального секретаря Спілки, котрий, по суті, і виконував усю організаційну роботу, і лише вдвічі більша, ніж у заступника секретаря, то відповідальний секретар при Олександрі Євдокимовичі отримував у 2,5 рази менше від нього, а заступник відповідального секретаря — більш ніж у 10 разів меншу зарплату, як Голова.
На «делікатні» питання Клавка відповідала неохоче і дуже обережно, найчастіше казала: «Мені про це нічого не відомо». Тут зіграли роль і попередження Прохорової тримати язик за зубами, і певна недовіра до красеня-мужчини, що з’явився в її житті лише кілька годин тому; і страх втратити роботу, якби щось просочилося.
Але все-таки разів зо два-три (два — це точно) вона бовкнула зайве. Не варто було ділитися намірами Олександра Євдокимовича щодо його виступу на Пленумі. Щоправда, Клавка назвала тільки імена тих, кого він збирається критикувати, — Рильського, Яновського, Сенченка, Довженка, редакторів «Нарису української літератури» — Маслова та Кирилюка… Власне, це також не великий секрет: майже всі вони вже були добряче «пропісочені» в минулому році на «розгромних» загальних зборах письменників Києва. Але все одно, даремно вона це зробила, адже це лише наміри її начальника, які можуть і не здійснитися. Не гідно це секретарки Голови Президії Спілки письменників.