Вона остаточно отямилася від всього того кошмару, що їй привидівся. «Господи, яка мерзота!»
У вухах лунало:
— Все, Борисе… — затнулася Клавка, уперше назвавши його на ім’я, бо якось незручно було після цих «тваринних інстинктів» кликати його по батькові. — Мені пора!
— Я проведу тебе, солнишко!
«Яке я тобі „солнишко“, козел!» — подумки відрубала вона, натомість процідила крізь зуби:
— Не треба… тут поряд, я сама! Біжи до Єлизавети Петрівни, вона чекає!
І зі спритністю колишньої чемпіонки Сталінського району Києва з бігу на стометрівку рвонула у своє підворіття.
Перед під’їздом спинилася, перевела подих і прислухалася до тиші: чи не сидять у засідці «мордовороти», надіслані Баклановим стежити за її цнотою? Все було тихо.
Удома Клавка насамперед забігла в кухню, набрала в тазик холодної води і понесла до своєї кімнати. Гріти воду було вже пізно — сусіди почують помпування примусу і запідозрять щось не те. А як же не змити з себе весь бруд, хай навіть і уявний, минулої години? Дарма, що холодною водою.
Виносячи зі своєї кімнати після купання тазик з водою до туалету, вона несподівано зіткнулася в напівтемному коридорі з Розою Миронівною.
Та чекала її під дверима — в нічній сорочці і папірчиках на голові замість бігудів.
Клавка з переляку мало не скрикнула.
— Тихше, Клавочко, тихше! Я тут вам приготувала такі штучки, які вам дуже знадобляться! Якщо не вистачатиме — звертайтесь! У тьоті Рози єсть всьо! — і вона сунула Клавці в руки якісь шурхотілки.
Клавка зайшла до своєї кімнати, ввімкнула світло — у неї в руках були… «Резиновые изделия № 2»!
Її, як вибуховою хвилею, підняло з місця і винесло в коридор. Вона хотіла кинути ті «іздєлія» в обличчя тьоті Розі: як вона могла про неї таке подумати! Однак тієї й слід прохолов.
Повернувшись до себе, Клавка сіла на підлогу, обхопила голову руками, як це робив дядь-Гаврило, і спробувала заплакати. Не вийшло.
Розділ 7
Як не дивно, вранці Клавка прокинулась у доброму настрої. Вона виспалася, і, здається, її тіло помолодшало років на десять, принаймні вона була готова здавати норми ГТО і бігти стометрівку, як на шкільній спартакіаді.
Емма Германівна почала ранок вальсами, тому Клавка все робила на рахунок рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Клавка глянула на годинник. Сьогодні є небезпека запізнитися на роботу. Олександр Євдокимович з докором скаже: «Товаришко Блажкевич, ви знову порушили трудову дисципліну». Не варто ризикувати. Треба пожертвувати зачіскою і зекономити час. Вона безбожно рвала гребінцем неслухняне після вчорашньої завивки волосся, щоб надати собі більш-менш пристойного вигляду.
Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Потім забігла на кухню: що приготувати на сніданок? На підлозі стояв ящик з яблуками, вона взяла одне, помила й надкусила його. Сік бризнув і потік по підборіддю. Вона взяла ще кілька яблук, помила, почистила шкірочку і натерла на тертушку — для дядь-Гаврила і Емми Германівни. Обоє мали погані зуби. Буде їм на сніданок. Залишила під дверима Вінницьких і Бронштейнів по мисці дарів саду, а сама, із яблуком у зубах, вискочила з дому і, знову згадавши свої чемпіонські досягнення з бігу, рвонула вгору дворами через Афанасіївський яр — на Ворошилова.
Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Хух. Не запізнилася.
Клавка сіла на своє робоче місце, згадала вчорашній вечір, посміхнулася, вирвала із зошита аркушик паперу і написала:
«Обіцяю собі:
1. Більше не пити.
2. Не залишатися наодинці з „Бе“.
3. Мій вибір — „А“».
Перечитала списочок і подумала, що він не зовсім реалістичний. Тому порвала аркуш на маленькі шматочки і поклала купкою на столі.
Натомість написала ще раз:
«Даю собі слово:
1. Більше не пити перед тим, як залишатися наодинці з „Бе“.
2. Мій вибір — „А“».
Прочитала — знову не сподобалося.